Курсова робота “Державно-службові відносини: поняття, особливості та структура”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

1.1. Поняття та сутність державно-службових відносин

1.2. Правове регулювання державно-службових відносин

1.3. Суб’єкти державно-службових відносин

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1. Спеціальні передумови виникнення державно-службових відносин

2.2. Акт про призначення на посаду державної служби  як підстава виникнення державно-службових відносин

2.3. Присяга державного службовця як спеціальна підстава виникнення державно-службових відносин

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

3.1. Підстави для припинення державної служби

3.2. Випадки припинення державно-службових відносин, передбачені контрактом про проходження служби

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

Впровадження нового підходу до функціонування державних службовців призвело до якісної зміни характеру відносин державної служби та додало їм нових рис. Це пов’язано, з одного боку, з процесом європейської інтеграції, який характеризує українську країну з моменту підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом у 2014 році, а з іншого боку, з впровадженням оновлених принципів державної служби та чинного Закону про державну службу.

З прийняттям чинного закону України «Про державних службовців» (2015) з’явилася значна кількість нових відносин на державній службі (щодо контрактів державних службовців, дисциплінарних та матеріальних обов’язків державних службовців, причин звільнення державних службовців) та суттєві коригування сутнісно-змістовної характеристики існуючих відносин на державній службі, зокрема, щодо їх суб’єктивного складу, передумов та причин появи, зміни і припинення.

Подальший розвиток державної служби як публічно-правового інституту призводить до появи безлічі нових детермінант відносин державної служби, які потребують оновлення сутності (видів, характеристик) державної служби та переосмислення доктрини.

Питання галузевої правової ідентифікації відносин державної служби важливе, якщо взяти до уваги особливості її правового регулювання та подальшого розвитку Законодавства про державну службу, яке являє собою великий набір нормативних актів, необхідних для визначення його системи та структури.

Одним з найважливіших питань правової природи відносин державної служби є визначення особливостей правового статусу суб’єкта. Це потребує науково-теоретичних і прикладних розробок для забезпечення якісного виконання завдань і функцій, покладених на державних службовців. Важливим функціональним аспектом подальшого вдосконалення державної служби в цілому є чітке визначення правового статусу державної служби як обов’язкового суб’єкта відносин державної служби, з викладенням повноважень, покладених на нього для виконання обов’язків, та ролі управління державною службою в години служби відповідно до ідеального стану справ, демократичного, правового та соціального. Не менш важливим питанням є характеристика суб’єктів управління державною службою як суб’єктів державно-службових відносин з огляду на оновлення їхньої системи та їхніх повноважень у сфері державної служби.

Отже, мета даної роботи полягає в наданні сутнісно-понятійної характеристики державно-службовим відносинам, їх галузево-правовій ідентифікації в умовах подальшого розвитку державної служби у контексті її адаптації до стандартів ЄС.

Нормативно-правову базу дослідження становлять Конституція України, чинне державно-службове законодавство України і міжнародні стандарти у сфері публічної служби.

Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених (в алфавітному порядку).

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У розділі 1 розглядається сутнісно-правова характеристика державно службових відносин.

У розділі 2 детально розглянуті суб’єкти управління державною службою як суб’єкти державно-службових відносин.

У розділі 3 розглянуто спеціальні передумови та підстави виникнення державно-службових відносин.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

1.1.  Поняття та сутність державно-службових відносин

 

Правові відносини, опосередковують перенесення суспільних відносин у правову площину є в той же час способом конкретизації як суб’єктного складу цих відносин, так і тих функцій, які їхні учасники повинні виконувати. Не виключенням є державно-службові відносини, які первинно є різновидом суспільних відносин.

На жаль, станом на теперішній час, нормативно закріпленого та загальноприйнятого визначення поняття «державно-службових відносин» не регламентовано. Багато науковців досліджуючи питання державно-службових відносин трактували по різному дані відносини.

Так, М.П. Грай запропоновано поняття державно-службових відносин в Україні як сукупності врегульованих нормами права суспільних відносин між державою, представленою державним органом або уповноваженою посадовою особою та особою, що виникають і реалізуються з метою виконання завдань і функцій держави щодо виникнення і припинення державної служби та зміни статусу державного службовця [1, с. 5].

В.Ю. Поплавський обґрунтовує поняття державно-службових відносин, виходячи із законодавчого тлумачення публічної служби, що наведене у Кодексі адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування [2].

Дослідник зазначає, що згідно з приписами чинного законодавства державно-службові відносини – це правовідносини у сфері державної служби, якою охоплено не тільки державну службу, урегульовану Законом України «Про державну службу», але й службу в Збройних силах України, Національній гвардії України, прокуратурі та інших формуваннях, служба в яких передбачає отримання спеціальних звань і пов’язана з реалізацією правоохоронної функції держави, а також функцією захисту національних інтересів від протиправних посягань [3, c. 136].

Зокрема О.М. Цалюк державно-службові відносини в органах внутрішніх справ розуміє як врегульовані нормами різних галузей права (конституційного, адміністративного, трудового, кримінального, фінансового) індивідуалізовані суспільні відносини, що складаються між державним службовцем органів внутрішніх справ та державним органом з приводу вступу на державну службу, її проходження і припинення, а також відносини між державними службовцями або державним службовцем і зовнішнім суб’єктом в процесі здійснення першими їх професійній діяльності як усередині державного органу, так і за його межами [4, с. 23].

Із наведеним визначенням можна погодитись лише частково, в тому числі недоцільно відносити до числа «службових» відносини між фізичною та юридичною особою і державним службовцем з приводу реалізації компетенції останнього. Імперативний характер, ієрархічність, субординаційні зв’язки між учасниками – ті основні риси, які відносять до особливостей державно-службових відносин у літературі.

С.Є. Чановим формулюється таке визначення службових правовідносин: це врегульовані нормами права і охоронювані примусовою силою держави вольові суспільні відносини, сторонами якого є державні або муніципальні службовці, з одного боку, і відповідні публічні утворення – з іншого боку, що виникають в процесі організації та функціонування державної і муніципальної служби як видів професійної діяльності, яке пов’язане зі здійсненням владних повноважень та характеризується стабільністю, ієрархічної підпорядкованістю і юридичною нерівністю сторін. [5, c. 44].

Вчений підкреслює, що службові відносини можуть існувати лише у формі правовідносин. Тому коли йдеться про службові відносини, слід мати на увазі, що ці відносини завжди врегульовані правом. Ця їх особливість зумовлена тим, що державні службовці не можуть здійснювати свою професійну діяльність, не будучи наділені на це повноваженнями в установленому порядку [5, c. 41].

Так, М.П. Грай вказує на те, що правовий характер державно-службових відносин дає змогу відокремити їх вузьке розуміння(як правовідносин) від широкого, яке охоплює сукупність усіх відносин на державній службі (соціальних, політичних, правових, організаційних та етичних) [1, c. 12]. О.Ю. Оболенський вказує на те, що державно-службові відносини є державно-правовими, тобто вони більшою мірою регулюються нормами державного та адміністративного права [6, c. 76]. О.О Бандурка наголошує на тому, що державно-службові відносини в органах податкової служби мають комплексний правовий характер з домінуючою роллю норм адміністративного права у його становленні, розвитку та функціонуванні [7, c. 267].

Л.Р. Біла-Тіунова вказує на те, що державно-службові відносини – це державно-правові «владні відносини». Ця ознака проявляється в тому, що учасники таких правовідносин є юридично нерівноправними, тобто однією зі сторін завжди є державний службовець або посадова особа – «начальник», який наділений певними державно-владними повноваженнями щодо іншої сторони, яка, у свою чергу, підпорядкована першій і зобов’язана виконувати всі її приписи і розпорядження. Тобто вона завжди знаходиться у службовій ієрархічній підлеглості [8, c. 182].

С.Є. Чанов зауважує, що найбільш важливі елементи службових правовідносин визначені законодавством в імперативному порядку і не можуть змінюватися на розсуд їх сторін. Зміст службових правовідносин (права та обов’язки сторін) можуть бути предметом угоди тільки в дуже обмежених межах. В силу цього в службових правовідносинах має місце юридична нерівність їх суб’єктів [5, c. 43].

Викладене дозволяє стверджувати, що державно-службові відносини у контролюючих органах в сфері оподаткування:

1) завжди існують як правовідносини;

2) як учасників мають державу в особі керівника контролюючого органу або його посадової особи та державного службовця або особу, що претендує на заняття посади державної служби;

3) виникають під час добору персоналу та реалізуються з метою забезпечення ефективного виконання завдань та здійснення функцій контролюючих органів суворо відповідно до законодавства, в тому числі антикорупційного;

4) є «владними відносинами», в яких має місце юридична нерівність сторін;

5) мають комплексний правовий характер, однак їх більшість врегульована нормами адміністративного права;

6) мають субординаційний характер.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!