Курсова робота ” Формування культури поведінки дітей дошкільного віку “

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ I. Теоретичні основи проблеми формування в дошкільників культура поведінки 

1.1 Погляди педагогів-класиків на проблему культури поведінки дошкільників 

1.2  Особливості культури поведінки дошкільника 

1.3 Виховання культурної поведінки у дітей 

РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

2.1 Методика формування культури поведінки у дітей дошкільного віку 

2.2 Норми культури поведінки у дітей дошкільного віку 

2.3 Система роботи по вихованню дітей дошкільного віку культури поведінки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Актуальність дослідження проблеми виховання культури поведінки дітей обумовлена протиріччям між новою соціокультурною ситуацією та декларованим гуманізмом освіти і все ще існуючим авторитаризмом у вихованні особистості. На думку дослідниці культури поведінки дошкільників М.Федорова, існує також протиріччя між гострою необхідністю розробки особистісно-орієнтованих освітніх методик і традиційними методами навчання, які зводяться в основному до вербального впливу на учнів.

Інтерес до процесу формування культури поведінки, починаючи з дошкільного віку, пояснюється також тим, що дошкільне дитинство сприймається як період першої соціалізації особистості.

Вчені довели, що найбільш чутливими до формування культури поведінки вважається старший дошкільний вік. У цьому віці діти вже здатні набути міцних навичок дисципліни та культури поведінки. Дошкільники мають підвищену здатність поводитися довільно, і діти здатні свідомо дотримуватися встановлених правил і утримуватися від небажаних дій.

Проблема виховання культури поведінки особистості як частини загальної культури, яку психологи і педагоги в основному розглядають в наступних аспектах: формування культури відносин між дошкільниками та дітьми молодшого шкільного віку (О. Яницька, Н. Хіміч, В. Киричок, А. Гончаренко); вплив соціальних емоцій на поведінку дітей цього віку (М. Яновський, Т. Шевчук, Ю. Приходько, С. Бакуліна); виховання культури спілкування дошкільників і молодших школярів (С. Хаджирадєва, Г. Лаврентьєва); естетичні аспекти культурної поведінки (А. Федь, І. Зязюн, В. Дружинін, М. Волос).

За результатами дослідження можна зробити висновок, що, незважаючи на значну кількість наукових робіт, присвячених проблемі культури поведінки дошкільників, методологічної розробки проблеми не спостерігається.

Мета даного дослідження – теоретично і практично продемонструвати особливості виховання культури поведінки дошкільників.

Для досягнення цієї мети визначено такі завдання:

1. Визначити сутність поняття «культури поведінки» та умови виховання культури поведінки у дітей дошкільного віку;

2. Виокремити особливості формування культури поведінки у дітей старшої групи.                  

3.Вивчити стан сформованості рівня культури поведінки у дітей дошкільного віку;

4. Розробити елементи системи роботи вихователя щодо виховання у дітей дошкільного віку культури поведінки.

Методи дослідження:

а) теоретичні: аналіз, порівняння, класифікація та узагальнення;

б) емпіричні: аналіз змісту педагогічної документації, бесіда, анкетування, опитування, педагогічне спостереження, педагогічний експеримент.

Об’єктом дослідження є процес виховання культури поведінки дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – особливості виховання культури поведінки дошкільників.

Організація та база дослідження. Експериментальна робота проводилась на базі Червоноградського дошкільного навчального закладу «Хмаринка» Макарівського району Київської області.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел.

 

Розділ I. Теоретичні основи проблеми формування в дошкільників культура поведінки

Погляди педагогів-класиків на проблему культури поведінки дошкільників

 

Сучасні наукові уявлення про виховання як процес цілеспрямованого формування та розвитку особистості склалися внаслідок тривалого протистояння багатьох педагогічних ідей.

В. О. Сухомлинський писав: «виховання – це багатогранний процес постійного духовного збагачення та оновлення відновлення – і тих, хто виховується, і тих, хто виховує». Тут більш чітко виділяється ідея взаємного збагачення, взаємодії суб’єкта та об’єкта виховання.

К. Ушинський відводив важливу роль у підготовці до життя морального виховання людини. Моральне виховання дитини має починатися з раннього віку і здійснюватися постійно і систематично. Воно повинно бути спрямоване на формування у дітей вищих моральних якостей і почуттів: патріотизму та гуманізму, любові до праці та дисципліни, чесності та порядності, почуття обов’язку та відповідальності, почуття власної гідності та службових обов’язків, смирення, твердості волі та характеру тощо.

Основними методами та засобами морального виховання дітей є переконання, заохочення, покарання (але ні в якому разі не тілесне), власні приклади вчителів, а також батьків і старших, правильні методи виховання і т. д. Вчений відводив фізичній праці особливе місце в моральному вихованні, вважаючи, що необхідно правильно поєднувати фізичну працю з розумовою працею. У статті «Праця в її психічному і виховному значенні» він підкреслює дуже важливе значення ручної праці у вихованні дітей та молоді, у розвитку суспільства в цілому.

Пропонує залучати дітей до різних видів роботи, виходячи з реальних потреб школи і сім’ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам у домашніх справах, робота в саду або городі, допомога вчителям з наочними посібниками тощо. Дитяча робота повинна бути організована так, щоб діти отримували від неї задоволення і не втомлювалися [1].

Видатний педагог В. О. Сухомлинський вважав, що все починається з дитинства, що моральний вигляд підлітка залежить від того, як людину виховували в дитинстві. Вища нервова система досягає досить високого рівня розвитку у дошкільника. Він дуже активний, діяльністю, маневрений. Не можна припускати, що від природи дошкільник здатний здійснювати постійні рухи. При достатньому інтересі він стає досить стриманим, дисциплінованим і малорухливим, але його енергія і потреба в руках повинні бути віддані розумним чином: активні й різноманітні заняття на уроці, щоб молодший учень, міг керувати собою, при тому виховувати в ньому культури поведінки, доброзичливе ставлення до оточуючих.

Радянський педагог А.С. Макаренко писав: «Я упевнений, якщо людина погано вихована, то в цьому винятково винуваті вихователі. Якщо дитина гарна, то цим він теж зобов’язаний вихованню, своєму дитинству. Ніяких компромісів, ніяких середин не бути може. Тим більше обурливо і досадно, якщо люди, яким довірене було виховання дітей, не тільки не захотіли скористатися цією великою могутністю педагогіки, але й обмежилися простим спостереженням, простим вивченням дитини, поділом усіх дітей на розряди, на окремі біологічні групи і т.п. Людина погана тільки тому, що вона знаходилася в поганій соціальній структурі, у поганих умовах. Не можна порушувати питання про виховання в залежність від якості чи таланту окремо узятого вчителя».

А. Макаренко говорив, що виховувати людину – означає виховувати її перспективним способом. Виховання перспективного шляху в житті дітей та молоді не повинно йти ним поодинці, від випадку до випадку. У А. Макаренка була послідовна «система поглядів». У ньому діяла послідовна «система перспективних ліній», які він назвав «теорією завтрашньої радості», тому що в ній поєднувались різноманітні радісні перспективи. Це одна з найцінніших педагогічних відкриттів А. Макаренка. Його «система перспективних ліній» допомогає вчителям обирати перспективні шляхи для своїх учнів, допомагати їм усвідомити «завтрашню радість», де немає нікого, хто «не може жити на світі», організовувати життя і роботу своїх учнів, щоб у звичайній справі не було буденності, сірості [2].

Перспективні лінії мають привернути увагу дітей та молоді «загальна радість, але цієї радості ще не існує. Переходячи до нього, з’являється новий план на завтра, який є привабливим, і більше зусиль докладається для подолання різних перешкод».

Перспектива – це мета, поставлена перед колективом, і вона повинна бути досягнута.

Таким чином, «система перспективних ліній» покликана не тільки пробудити в людині прагнення до перспективи більш цінної роботи, але і пробудити її мрії про високі моральні вершини.

Мета його виховання – виховувати колективістів. Він розробляє багато питань виховання, в тому числі питання особистого та колективного виховання.

Таким чином, багато робіт педагогів присвячені проблемі культури поведінки. Всі відзначили, що для подальшого розвитку особистості дитини дуже важливо виховувати культуру поведінки.

 

1.2  Особливості культури поведінки дошкільника

 

Ефективними засобами виховання є правильно організований режим, заняття, ігри та різні самостійні художні заняття. Завдання виховання культури поведінки в програмі вважається невід’ємною частиною морального виховання і формулюється у вигляді досить конкретних вимог: прищеплення дитині необхідних санітарних навичок, культури поведінки в різних ситуаціях і різних видах діяльності; виховання певних елементів моральної свідомості та моральних почуттів, які повинні формуватися у дітей в процесі постійного знайомства з навколишнім світом, перший елемент формування трудового виховання. Всі ці завдання орієнтовані на вік і розміщені в різних розділах програми.

Цей принцип вимог до програми навчання дозволяє педагогам відповідати моральному змісту різних видів діяльності дітей та організовувати їх повсякденне спілкування. Свідомо формуючи такі моральні якості, як гуманізм, колективізм і патріотизм на початковій основі. Поняття «культура поведінки дошкільника» можна визначити як сукупність стійких форм повсякденної поведінки, які служать суспільству в повсякденному житті, спілкуванні та різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального виконання етикету. Це тісно пов’язано з моральними почуттями і думками, які посилюють їх. За змістом культури поведінки дошкільників можна розділити на такі елементи: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички та звички. Культура діяльності проявляється в поведінці дитини під час виконання трудових доручень, на уроках, в іграх.

Формування культури діяльності у дитини означає прищеплення їй звички прибирати місця, де вона працює, навчається і грає. З’явилася звичка виконувати завдання, звичка дбайливо поводитися з іграшками, речами і книгами. У середньому дітям, особливо дошкільного віку, необхідно навчитися готувати все необхідне для занять, роботи та прийому іграшок, залежно від змісту гри. [6]

 

1.3 Виховання культурної поведінки у дітей

 

Важливим показником культури діяльності є природне прагнення до цікавої і значущої діяльності, вміння цінувати час. У дошкільному віці діти вчаться швидко і організовано регулювати свою діяльність і відпочинок, виконувати гігієнічні процедури, ранкову зарядку. Це стане хорошою основою для розвитку навичок ефективної організації роботи. Використовуючи такі показники, як здібності дитини і бажання працювати, інтерес до виконуваної роботи, розуміння її цілей і соціального змісту, можна визначити досягнення культури праці; активність, самостійність; виявлення сили волі для досягнення бажаного результату; взаємна підтримка у спільній роботі.

Культура спілкування передбачає дотримання дитиною норм і правил спілкування з дорослими та однолітками, сформованих на основі поваги та дружби, з використанням відповідної лексики та методів поводження. Ввічлива поведінка в громадських місцях, а також у повсякденному житті. Культура спілкування передбачає вміння не тільки поводитися правильно, а й утримуватися від непотрібних дій, слів і жестів у цій ситуації.

Дитину потрібно навчити помічати стан інших людей. З перших років життя дитина повинна розуміти, коли можна бігти, а коли потрібно пригальмувати свої бажання. Увага до оточуючих і простота, природність вміння говорити і висловлювати свої емоції характеризують таку важливу якість дитини, як комунікабельність.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!