Курсова робота “Образ річки в українській літературі”

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Символіка та образність. Їх особливості в українській літературі 

1.1. Співвідношення понять символу й образу в українській літературі 

1.2. Образи-символи в українських літературних творах 

1.3. Вода як елемент образу – символу річки 

Розділ 2. Річка: Символічність та образність української літератури 

2.1. Образ річки в українській прозовій літературі 

2.2. Образ річки в українській ліричній літературі 

2.3. Образ річки в українській драматургічній літературі 

Висновки

Список використаної літератури та джерел

 

ВСТУП

 

Образна система є цікавою, складною та насиченою складовою художнього твору. Розгляд образної системи і способів її мовного втілення становить величезну цінність для літературознавців, адже саме у способах мовного втілення системи образів відображено художній стиль епохи, авторський настрій та світогляд.

Художній образ є одним з найбільш багатогранних та складних естетичних категорій, що використовується в багатьох гуманітарних дисциплінах. Проте одного ракурсу розгляду, розуміння і тлумачення цієї категорії не існує. Художнім стає не всякий образ. Художність образу полягає в його особливому – естетичному – призначення. Він знімає красу природи, тваринного світу, людини, міжособистісних відносин; відкриває таємне досконалість буття. Художній образ призивається свідчити про прекрасне, яке служить загальному благу та затверджує світову гармонію.

Образність – це основна характеристика художнього твору. За допомогою художніх образів письменник має змогу передати читачу особливе бачення світу, що міститься в тексті та є притаманним героям твору або автору та характеризує їх. Образам належить важлива роль у розробці ідеї та теми твору. Образ – це ключове поняття в літературі, адже визначає природу, форму та функцію художньої літературної творчості. Він виявляється у творі з різних сторін та відображає життя у всій його складності та багатогранності.

Художній образ досліджували А. Ткаченко, В. Бєлінський, В. Виноградов, Г. Гегель, О. Потебня, О. Ахманова, І. Роднянська, О. Бондарук,, К. Гнатенко, Л. Димитренко та ін. Образ річки в мистецтві є особливим. Феномен води – один із найголовніших в українській літературі. Образ річки українські письменники здебільшого використовують як символ Батьківщини. Образ річки наявний у творах Т. Шевченка, О. Довженка, М. Коцюбинського, М. Рильського, М. Вінграновського, М. Чхана, Л. Українки, Ліни Костенко та інших.

Актуальність роботи зумовлена потребою провести системний аналіз творів української літератури, у яких відтворено образи-символ річки ; розкрити його смислове значення; визначити засоби творення.

Мета роботи. Метою роботи є дослідити створений в українській літературі образ – символ річки, дослідити специфіку цього образу.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є образи-символ річки в творах української літератури.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є смислове навантаження образи-символу річки у творах художньої літератури , елементи та засоби його творення.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

1. виявити образи-символ річки у творах української літератури;
2. розкрити сутність поняття образ-символ;
3. розглянути співвідношення понять символ та образ в українській літературі;
4. проаналізувати особливості трактування річки (води) в довідкових джерелах;
5. дослідити смислове навантаження образу – символу річки у творах української літератури;
6. проаналізувати особливості втілення образу – річки в українській літературі;
7. визначити елементи та засоби образотворення образи-символу річки в українській літературі.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: Теоретичні – опрацювання нормативно-правової законодавчої бази,  теоретичний аналіз літературних наукових джерел. Емпіричні – аналіз, синтез, узагальнення, порівняння.

 

РОЗДІЛ 1. СИМВОЛІКА ТА ОБРАЗНІСТЬ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1.Співвідношення понять символу й образу в українській літературі

 

Питання співвідношення художніх образів та художніх символів є доволі складним. Художній образ є важливим елементом літературного твору, оскільки є осередком ідейно-естетичного змісту та втіленням його словесної форми. Художній образ є специфічною формою відображення, «клітиною» мистецтва, його серцевиною [25]. В Академічному тлумачному словнику української мови образ тлумачиться як «специфічна для літератури і мистецтва конкретно – чуттєва форма відображення дійсності; тип, узагальнений характер, створений письменником, митцем» [1, с 112]. Художній образ народжується письменником в його уяві та втілюється в створюваному ним творі, відтворюється в уяві читача.

Художній образ відображає явища дійсності та одночасно несе в собі цілісно-духовний зміст в якому органічно поєднуються емоційне й інтелектуальне ставлення письменника до світу. Тому можемо говорити про образну мову мистецтва, яка необхідна для втілення і передавання певних ціннісно-пізнавальних уявлень, естетичних ідей та ідеалів. Художній образ є однією з головних підвалин художньої творчості. Він представляє дійсність в мистецтві завдяки художньому осмисленню предметів. Саме в ньому зосереджено індивідуальний образ сприйняття світу та художнє самовираження письменника.

Художній образ є засобом вираження внутрішнього світу письменника. Образ є багатозначним, позбавленим постійно змісту. Це символ у який читач вкладає суб’єктивний зміст. О. Ситченко зазначає, що «образ як результат процесу художнього відбиття представляє єдність емоційного й логічного аспектів, зумовлену об’єктивно-суб’єктивною природою художньої творчості й сприйняття, що визначається естетичним ідеалом митця і впливає на особистісне формування читача»[17, с 7-11].

Дослідниця А. Ткаченко трактує художній образ як «особливу форму естетичного освоєння світу, за допомогою якого зберігається його предметночуттєвий характер, цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій належності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуття. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам’яті і можуть бути відтворені уявою»[21, с 63-68]. Художній образ сприяє кращому сприйняттю інформації , у мовній діяльності набуває символічного значення . Типізація людських характерів та явищ дійсності є одним із провідних принципів творення художнього образу.

Образ наділений такими властивостями як:

1. предметність;
2. смислова узагальненість;
3. структура.

Художній образ – одиниця художнього тексту, втілена у слові, яка за допомогою мовних засобів відображає властивості конкретного предмета. Роль слова у творенні художнього образу є неоціненною. Художній образ – результат творчості митця. Письменник за допомогою мовних образів авторську думку та зображує картину життя. Тобто, слова в художнього творі мають глибокий сенс, адже відтворюють думки і почуття автора. Тропи є основними засобами творення художнього образу. У літературнознавстві виділяють такі різновиди тропів: епітет, порівняння, метафора, метонімія, іронія, сарказм, алегорія, символ, гіпербола, літота, перифраз.

«Епiтет (грец. epitheton — прикладка) — це художнє означення, яке видiляє в зображуваному характерну ознаку чи рису I викликає певне ставлення до нього» [25]. Епiтети можуть бути вираженi рiзними частинами мови: прикметниками (веселий, яскравий); прислівниками (цікаво, привітно); дієприкметниками (написаний, знесилений); дієприслівниками (написавши, порадивши); іменниками (чарівниця – зима).

Епітети поділяють на:

1. «прості;
2. складні;
3. зорові;
4. слухові;
5. нюхові;
6. живописні;
7. психологічні» [25].

«Порівняння (лат. comparatio) — це троп, у якому один предмет, подія зіставляються з іншими, у яких ці особливості виявлені різко, яскраво»[25].

Порівняння виділяють:

• «прості ( утворюються за допомогою сполучників як, мов, немов, наче, нібито…)

Наприклад: швидкий як блискавка, легкий немов пух;

• поширені (предмети зіставляються за кількома ознаками)

Наприклад:

«Слiв є вiдмінна природа: однi є скучні i сіряві, // Як придорожнi пили; другi, як свiжий пiсок // На узбережжях вiдлюдних, нам радують око i душу; // Мужнє гранiтне зерно третi нагадують нам; // iнші — немов дiаманти, що блиском спорiднені з сонцем: // Розкiш таємну в душi будить їх радiсна гра…» (М. Зеров). 

• заперечувальні (побудовані на зіставленні предметів);

Наприклад: Не китайкою покрились Козацькiї очi, Не вимили бiле личко Слiзоньки дiвочі: Орел вийняв карi очi На чужому полi, Бiле тiло вовки з’їли, — Така його доля.(Т. Шевченко)

• порівняння – запитання ( порівнюючий образ поставлений у вигляді запитання)

Наприклад: Глянь, у скелях височенних…… чи там гнiзда ластiвок? Нi, се нори для аскетiв. (І. Франко)» [25].

«Метафора (грец. metaphora — перенесення) — це образний вислів, у якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю.  Тобто, можна сказати, що метафора є прихованим порівнянням» [25].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!