Курсова робота “Організація соціальної допомоги в античному світі”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розділ І. Розвиток соціальної допомоги в давніх суспільствах 

1.1. Суспільна допомога у давніх суспільствах 

1.2. Форми допомоги та взаємодопомоги у давніх суспільствах 

Розділ ІІ. Соціальна допомога в античному світі 

2.1. Соціальна допомога у давніх Греції та Римі 

2.2. Відправлення громадян у подорожі за державний кошт 

2.3. Елементи соціальної допомоги у Стародавньому Єгипті та Вавилоні 

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Соціальна робота – це професія, яка виникла в другій половині ХІХ століття і розвивалася на основі зростаючого попиту на створення ефективної системи соціальної допомоги населенню. Створення та формування основних ідей, методів, концепцій, цілей, принципів, технологій, методів та засобів соціальної практики має довгу історію та формується на основі поступового розвитку та вдосконалення уявлень суспільства та окремих людей про соціальну практику. Зміст, структура та характеристики гуманістичної діяльності, а також спосіб встановлення ситуаційної соціальної взаємодії.

Система соціальної допомоги пройшла шлях від філантропного підходу підтримки вразливих груп суспільства і людей, яким важко жити, до появи професійної допомоги, такої як соціальна робота, спрямованої на створення базових умов не тільки для соціального забезпечення громадян, але і для розвитку їх здібностей і побудова власного життя, мобілізація внутрішніх ресурсів для подолання життєвих криз і конфліктів, а також здатність активно здійснювати самореалізацію в повсякденному житті громадян та окремих осіб.

Слід зазначити, що в різних країнах різні дослідники надають дещо різного значення поняттю «соціальна робота». Некоторі західні автори відносять походження соціальної роботи головним чином до кінця XIX і початку XX століть (професіоналізаційний період), в той час як давні віки і середньовіччя розглядалися тільки як передумови соціальної роботи, вона характеризувалася вузьким спектром соціальної допомоги, спорадичною підтримкою і взаємодопомогою, які природним чином підходять для людського співіснування. Однак такий підхід не є загальноприйнятим на Заході. Наприклад, укладачі Словника соціальної роботи Національної асоціації соціальних працівників Сполучених Штатів вважають, що соціальна робота ведеться вже понад 3500 років, і вважають, що дата виникнення кожної релігії в світі має величезне значення, як знаменні віхи розвитку соціальної роботи у світі.

Вітчизняні дослідники не тільки трактують соціальну роботу в рамках «професійно-наукової», а й розуміють під нею певну культурно-історичну модель підтримки. Такий підхід дозволяє нам розглядати форму підтримки наших ранніх предків як прототип всіх наступних систем допомоги та захисту. Іншими словами, вважається, що, бувши одним з давніх інститутів суспільства, соціальна допомога в тій чи іншій формі в умовах всіх відомих історичних цивілізацій і культур.

Метою курсової роботи – проаналізувати особливості організацій соціальної допомоги в античному світі.

Згідно з метою дослідження визначені наступні завдання:

1. визначити зміст соціальної допомоги в давніх суспільствах;
2. загальна характеристика форм допомоги та взаємодопомоги у давніх суспільствах,
3. аналізувати соціальної допомоги у стародавніх суспільствах;
4. характеристика особливостей соціальної допомоги у Стародавньому Єгипті та Вавилоні.

Предмет курсової роботи – організація соціальної допомоги в античному світі.

Об`єктом дослідження є соціальна допомога в античній Греції та Римі.

Методи дослідження. Вивчення й аналіз педагогічної, психологічної, лінгвістичної та лінгво-дидактичної літератури в розгляді досліджуваної проблеми; аналіз літературних джерел, навчальних програм, методичних посібників; теоретичний аналіз під час вивчення об’єкту та предмета роботи.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків (загальних) та списку використаних джерел.

 

Розділ І. Розвиток соціальної допомоги в давніх суспільствах

1.1. Суспільна допомога у давніх суспільствах

 

Результати археологічних розкопок і антропологічних досліджень вчених показують, що в давніх суспільствах люди використовували примітивну працю і спосіб життя, щоб змусити людей жити і діяти як єдине ціле, порівну ділячись інформацією про виживання і таким чином виявляючи турботу про своїх сусідів. Досить важко спробувати визначити і описати форми державної допомоги в давньому суспільстві.

Ці суспільства настільки різноманітні з точки зору часу і географії існування, що неможливо звести прояви соціальної підтримки в єдине ціле. Однак короткий огляд того, як вони діють з точки зору соціальної допомоги, дозволяє нам довести, що в питанні соціальної допомоги, як і в інших областях, кожне суспільство ґрунтується на своєму способі життя, релігії, етиці, соціальних моральних цінностях, населенні, економіці та політичній реальності.

Підкреслюючи важливу роль звичаїв, у давні часи можна було розрізняти два типи соціальних операцій: боротьбу з бідністю та економічну слабкість. З одного боку, допомога ґрунтується на обов’язкових релігійних та етичних нормах. З іншого боку, історики виявили в ньому елементи соціального законодавства та соціальної політики, тому релігійні зобов’язання вимагають постійних зобов’язань з надання допомоги бідним (десятина, податки, гостинність) [10, с. 7].

У Вавилоні, у ІІ тисячолітті до Різдва Христового, цар Хаммурапі записав принцип допомоги в свій кодекс, який є найстарішим збором законів, відомих нам. Зокрема, вони відображають заборону боргового рабства і заміну його важкою працею. Вказано, що у важкі та непосильні часи люди повинні допомагати одні одним [3]. Постійною діяльністю, спрямованою на надання соціальних послуг населенню, у давній державі Вавилон займались і культові храми. Вони дбали про різні категорії населення: військовополонених, подарованих або куплених рабах, незаконнонароджених дітях. Під час голоду дітей з бідних сімей відправляли в храми, щоб вижити. Надаючи соціальну допомогу, храм отримав підтримку широкого загалу і став важливою соціальною і політичною силою [3].

У Давньому Єгипті (2700-2200 рр. до н. е.) турбота про членів суспільства в основному проявлялася в захисті інтересів трудових ресурсів. Це прерогатива держави, яка зацікавлена в підтримці рівня життя людей, зайнятих на громадських роботах – будівництві каналів, пірамід, гробниць і храмів. Важливим фактором була необхідність запобігання голодних бунтів, які загрожували стабільності країни. Для виконання цих завдань держава Давнього Єгипту приймала метод централізованого планування виробництва і розподілу продуктів харчування в різних регіонах, а також певну міграційну політику. Аналогічна ситуація склалася і в Давньому Китаї, де уряд існував ще в І столітті до н. е. розробив основи своєї соціальної політики.

У надзвичайних ситуацій вона включала три основні елементи [10, с. 8]:

1. безкоштовна (або стягувана за мінімальну плату) розподіл зерна;
2. використання всього відкритого простіру для вільного посіву зерна;
3. переселення голодних людей у процвітаючі райони країни.

Така політика свідчить про відповідальність уряду перед своїм народом, хоча вона реалізується тільки в надзвичайних ситуаціях. З іншого боку, в деяких цивілізаціях допомога бідним більше схожа на засіб вирішення політичних проблем. Саме так були створені одне за одним грецьке, а потім римське античні суспільства. У Давній Греції соціальне виховання, взаємодопомога і єдність людської природи були вирішальними факторами у формуванні концепції співчуття.

Особлива увага приділялася догляду за хворими і були вжиті заходи по догляду за солдатами-інвалідами, які отримали землю і частину військових трофеїв. Згодом про них і їхні сім’ї подбала держава. У Греції вони висловлювали співчуття нужденним, роздавали милостиню, іноді надавали одяг і взуття і запрошували їх на банкети. Одним з проявів гостинності було створення готелів для приїжджих, розміщення в яких здійснювалося безкоштовно, але про харчування треба було дбати самому.

Щоб фінансувати всенародні свята і чудеса, багаті люди відправляли літургії – зобов’язання, яке включає в себе оплату витрат. Розмір літургій не визначений заздалегідь, але залежить від того, наскільки багаті люди завойовують прихильність і симпатії народу або перевершити один одного в багатствах і розкошах.

У давніх Афінах, коли частина функцій соціального забезпечення перейшла до держави, була розроблена спеціальна система соціальної допомоги [2]:

1. Покриття витрат на організацію всенародних свят: видача народу грошей на їх відвідування та пригощання.
2. Надання соціальних допомог. Сини воїнів, які загинули на війні, виховувались за державний рахунок. Іноді в неврожайні роки голодуючим надавалась допомога у вигляді милостині або продажу хліба за низькими цінами.
3. Відрядження громадян у подорожі (з метою навчитись корисного у заморських країнах). З розвитком і ускладненням міст-держав і впровадженням демократичних систем змінилася система благодійної діяльності та об’єкти благодійної діяльності. У давній Греції і давньому Римі допомога була оформлена у вигляді системи підтримки бідних і догляду за інвалідами та хворими солдатами.

Однак зі зростанням майнової нерівності і пауперизації вільних ремісників і фермерів тільки бідні громадяни мали право жити за рахунок національної казни. Якщо спочатку тільки повноправні громадяни могли отримувати матеріали і гроші, то пізніше ця допомога була б поширена на всіх вільних бідняків. Але раби не входили до цього числа, і їхнє право на рівність і допомогу не визнавалося [10, с. 9].

У античному Римі в цей період з’явився один з найбільш ранніх концептуальних методів милосердя. Як представник однієї з античних філософських шкіл, стоїки шукали його в природному прагненні до самозбереження, яке повинно розповсюджуватися і на інших людей, на все людство. Сенека, Епіктет та Марк Аврелій висловлювались про необхідність братського, співчутливого ставлення до рабів і проти гладіаторських боїв [14].

Спроби забезпечити порядок у державі філантропічним шляхом проявлялися в діяльності римських імператорів не тільки через влаштування «видовищ». Тому Август заснував особливу посаду чиновника, відповідального за організацію громадських робіт і роздачу хліба народу; чиновник, відповідальний за турботу про сиріт, з’явився під керівництвом Клавдії. Ідея про необхідність організації системи державної допомоги для надання допомоги нужденним також виникла в суспільній свідомості.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!