Курсова робота “Особливості жанру та проблематика лицарського роману”

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Лицарський роман. Класифікація лицарського роману 

1.1. Поняття лицарського роману у літературі 

1.2. Класифікація лицарського роману 

Розділ 2. Особливості жанру лицарського роману та його проблематика 

2.1. Особливості жанру лицарського роману 

2.2. Основна проблематика лицарського роману як окремого жанру 

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. На сьогодні критика лицарського роману керується великою кількістю філологічних напрямків у відповідності до концепції свого походження. В кінці дев’ятнадцятого і початку двадцятого століть, коли була створена позиція лицарського роману за канонами літератури, дослідники текстів проводили редагування, спираючись на автентичну оригінальну версію роману, тобто на перший переклад лицарського роману. З іншої сторони, літературознавці обґрунтовували свої інтерпретації згідно оригінальних першоджерельних традицій, тому що французький роман передував перекладу на англійську мову. Протиставляючи нові культурні практики лицарства зі старими літературними ідеалами, лицарські романи забезпечують ідеальне середовище, через яке суспільство сьогодні може вивчити наслідки прийняття нової лицарської ідеології та в кінцевому рахунку переформулювати концепції лицарства, які краще відображають мінливу роль лицаря уже в пізньому середньовіччі.

Історично так склалося, що інтерпретація дискурсивного виміру текстів літературними критиками та інтерпретація обсягу матеріалу пояснює загальний літературно-історичний сюжет роману, сюжет, який продовжує спрямовувати наше розуміння середньо-англійського лицарського роману сьогодні. В аспекті історії питання лицарства як явища та традиції у літературі, а також в аспекті глибокого огляду теоретичних праць, серед дослідників лицарського роману, ми опираємося на фундаментальні праці таких вчених як П. Білоус [2], В. Будний [4], І. Дзюба [10] та інших.

Метою нашого дослідження є аналіз існуючих підходів до трактування середньо-англійського лицарського роману та окреслення умов його історичного формування.

Мета роботи зумовлює наступні завдання:

1. дослідити зміст поняття лицарського роману у літературі;
2. проаналізувати класифікацію лицарського роману;
3. розглянути особливості жанру лицарського роману;
4. з’ясувати основну проблематику лицарського роману.

Об’єктом дослідження є особливості лицарського роману як літературного жанру.

Предмет дослідження є проблематика лицарського роману як окремого літературного жанру.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз філософської, психолого-педагогічної, методичної, нормативної бази документів з метою уточнення поняття «лицарський роман»; спеціальної літератури тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури

 

РОЗДІЛ 1. ЛИЦАРСЬКИЙ РОМАН. КЛАСИФІКАЦІЯ ЛИЦАРСЬКОГО РОМАНУ

1.1. Поняття лицарського роману у літературі

 

Поняття лицарського роману як окремого жанру у літературному вимірі, формувалося не одне століття. Як відомо, лицарський роман – оповідний жанр європейської середньовічної літератури, переважно поезії. В цілому, лицарська фантастика знаменує собою початок свідомого художнього вимислу і особистої творчості [13]. Це вершина середньовічної оповідної літератури, адже лицарський роман втілює мрії про щастя, силу і волю до перемоги. У цьому, мабуть, і полягала його основна соціальна функція. Ще одне визначення стверджує, що лицарський роман є романом середньовічної куртуазної літератури, що виник у період розквіту лицарства, спочатку у Франції в середині XII ст. З героїчних народних епосів він перейняв мотиви безмежної хоробрості, ввічливості, а пізніше на перший план вийшов всесторонній аналіз героя-лицаря, який здійснює різні подвиги заради власної слави і слави дами свого серця.

Різні описи і фантастичні елементи зближують лицарську фантастику з народними казками і стародавніми міфами. На їх розвиток великий вплив мали твори авторів античних часів. Сам термін «роман» виник також у Франції в XII ст. і спочатку просто означав «написано романською мовою», але вже в тому самому столітті це поняття розширюється і, власне, набуває сучасного значення. Самі середньовічні французи розуміли термін «роман» широко, включаючи перекладання різноманітних героїчних і любовних історій «романською», тобто старофранцузькою мовою, але не на теми французької національної історії, він байдужий до національного минулого і різко пориває з французькою історичною тематикою [14, с. 169].

Якщо проаналізувати детальніше, то початок європейському лицарському роману був покладений англо-норманським трувером Васом, який у своєму романі «Брут», написаному французькою мовою, опрацював у 1155 р. латинську хроніку «Історія королів Британії» і породив великий цикл так званих бретонських романів про короля Артура та лицарів Круглого столу [15, с. 62]. Від цього циклу й відштовхувався Кретьєн де Труа та його послідовники, створюючи свої романи. Уривок із лицарського роману Васа «Брут» зображено у (додатку А).

У наш час найбільш популярними вважаються романи про лицарів Круглого столу та легендарного короля бриттів Артура, про кохання Трістана та Ізольди, про пошуки Святого Грааля. Спочатку лицарський роман був віршований, а з середини XIII ст. з’являються його прозові обробки, наприклад, цикл романів про Ланселота. Крім Франції, лицарські романи створювались також в Англії та Німеччині. Найціннішими, на нашу думку, є романи про Трістана та Ізольду англо-норманських труверів Тома й Беруля (кінець XII ст.) [13]. Порівняння численних фрагментів та варіантів роману дає змогу відновити його першоджерельну сюжетну основу. Французький дослідник середньовічної літератури Жозеф Бедьє найбільш повно відтворив цю історію в «Романі про Трістана та Ізольду». У XII — XIII ст. відомими авторами лицарських романів у Німеччині, були Гартман фон Ауе, Вольфрам фон Ешенбах та Готфрід Страсбурзький. Баварський поет Вольфрам фон Ешенбах увійшов у світову літературу як автор монументального роману «Персиваль». Це найкращий з лицарських романів, присвячених розробці популярної в середні віки легенди про чашу Святого Грааля.

Хоча, лицарський роман виник у другій половині XІІ ст., проте залишився близьким до епосу. Тут панували ті самі уявлення про честь, славу, сором і ганьбу, носієм яких виступав головний герой, який здійснював подвиги заради захисту і підтримки слабких [2, с. 56]. Разом з тим, на відміну від епосу, лицарський роман створювався як заздалегідь підготовлена вигадка про різноманітні пригоди лицарів, їхні зустрічі з велетнями тощо. Проте це не означало, що лицарський роман переслідував розважальну мету, навпаки, його завдання було раціоналістичне і повчальне та передбачало збагачення епічного ідеалу шляхом його лицарської модифікації.

Отож, ідеалом, до якого прагнули герої, став образ лицаря — синтез героїчної доблесті, християнської любові, лицарської честі, галантних манер, вірності дамі серця, захисту слабких і ображених. Лицарський роман складався з двох частин: попередньої та основної. У першій частині головний герой своїми подвигами доводив, що він гідний звання лицаря і героя двору. Лицар долав перешкоди і здійснював великі подвиги. У подальшому розвитку сюжету внутрішня гармонія героя відновлювалася і поверталася до ідеалу, але вже на новому рівні, збагаченому досвідом подорожей, пригод і небезпек.

Як ми бачимо, поняття лицарського роману стало своєрідним різновидом роману випробувань. На відміну від епосу, лицарський роман розкривав індивідуальні долі через внутрішній світ героя [5, с. 42]. Зокрема, герой роману робив певні помилки, його дії були спрямовані не на поліпшення дійсності, а тільки на усунення зла. Однак світ не змінив головного героя, його моральні принципи або погляд на реальність. Хоча лицарські романи були сповнені драматизму, вони не переростали у відчайдушні конфлікти, оскільки в них не було навіть натяку на трагізм. Варто сказати, що лицарський роман, будучи великою розповіддю фантастичного характеру про надзвичайні пригоди та героїчні подвиги на фоні кохання, має перед собою важливі соціально–історичні завдання (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Соціально-історичні завдання лицарського роману

 

Отож, як вже згадувалось, лицарський роман спочатку знаходився під впливом героїчного епосу, де поважала віршована форма, потім з’являються монологи, в яких найчастіше аналізується душевний стан, і  а вже потім діалоги, які надають більшої динаміки сюжету. З’являється зображення зовнішності героїв, опис пейзажів, будинків, костюмів, озброєння, тварин, одиноких предметів. Художнє значення лицарського роману – це перший крок до реалістичного зображення дійсності у літературі [8, с. 305].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!