Курсова робота ” Політична реклама в Україні та її особливості “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМА В УКРАЇНІ 

1.1 Поняття політичної реклами 

1.2 Заснування реклами 

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ В УКРАЇНІ 

2.1 Методи реалізації політичної реклами 

2.2 Етичні норми політичної реклами та їх особливості в ЗМІ 

2.3 Порушення реклами в політиці 

2.4 Порівння політичної реклами 

РОЗДІЛ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ 

3.1.Застосування політичної реклами під час виборчої компанії 

3.2. Напрямки удосконалення використання політичної реклами в Україні 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ  

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. На сучасному етапі політичного розвитку України вже можна підбити деякі підсумки формування політичної реклами. Слід зазначити, що в Україні поки немає окремого закону про політичну рекламу, а відповідні законопроекти, які знаходяться в парламенті, викликали багато дискусій. Вивчення доцільності фінансування політичної реклами в різних каналах комунікації є дуже важливою проблемою для України в період постійних перестановок в уряді, революцій та змін влади.

Добре відомо, що великі суми грошей витрачаються на передвиборчі агітації, у тому числі на рекламу в засобах масової інформації. Але чи виправдані такі витрати, тим більше що вона фінансується з державного бюджету, з іншого боку, також важливо визначити напрямок, в якому розвивається рекламна діяльність, така як політична реклама. Основні теоретико-методологічні принципи політичної реклами як елемента виборчої технології були сформовані в контексті теорії комунікації, маркетингу та електоральної поведінки.

Вивчення політичної реклами проводиться в основних міждисциплінарних напрямків – культурологічного, іміджевіго, соціологічного тощо. В Україні вивчення політичних досліджень відстає від процесу, який фактично розгортається, і теоретичні бази політичної реклами вимагають ретельної розробки, узагальнення та адаптації до реалій сучасного етапу формування цієї сфери політичних комунікацій.

Також необхідно чітко визначити структурний зміст політичної реклами та детально вивчити її комунікативні особливості і адресний вплив на різні групи населення в ході виборчої кампанії. Наукові публікації свідчать, що дослідженню різних аспектів політичної реклами приділяють увагу такі автори, як Ф. Котлер, Б. Брюс, А. Дейан, В. Ченяховський, А. Ковлер, С. Лісовський та інші.    

Мета цієї роботи – визначити напрямки удосконалення політичної реклами в Україні та її особливостей.

Завданнями дослідження є:

1. дослідження теоретичних основ політичної реклами;
2. аналіз практики використання політичної реклами в Україні;
3. визначення напрямків удосконалення використання політичної реклами в Україні.

Об’єктом дослідження є політичне середовище в Україні.

Предметом дослідження є політична реклама в Україні.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 21 найменування та  додатків. Робота викладена на 34 сторінках друкованого тексту.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМА В УКРАЇНІ

1.1 Поняття політичної реклами

 

Політична реклама відрізняється від комерційної реклами тільки одним  товаром, що рекламується, є людина. Водночас, як і звичайна реклама, політична реклама на перший план виходить не загальною характеристикою об’єкта, а перевагою для конкретного виборця. Політична партія повинна чітко підкреслити, як ідеї її лідерів поліпшать життя простих громадян. Тому проблема влади дуже схоже на проблеми про продаж товарів.

Сучасна політична реклама має такі характеристики:

1. товаром, що рекламується, є людина або певна соціальна філософія, а не продукт, послуга чи підприємство;
2. тривалість політичної рекламної кампанії зазвичай обмежена певним часом;
3. у політичній рекламі найгострішими проблемами є морально-етичні, оскільки успіх або провал політичних рекламних кампаній завжди має далекосяжні наслідки для великого числа людей, а іноді і для всієї країни;
4. створення іміджу політику або політичній партії є не замінником політики, а лише додатком до неї;
5. створення іміджу політику або політичній партії треба починати задовго до початку виборчої кампанії.

Зростання ролі політичної реклами зажадало розробки спеціальних виборчих технологій проведення рекламних кампаній. На думку експертів, використання такого не дає абсолютної гарантії перемоги, але ігнорування його неминуче призведе до поразки.

Загалом можна сказати, що головний принцип політичних кампаній полягає в тому, що іміджмейкери самі виступають в ролі творця необхідних політичних заходів і сприяють позитивним результатам цих заходах.

Зрозуміло, що такі заходи потрібно відрепетирувати заздалегідь. Аналізуючи процес цих репетицій, іміджмейкери,, ці політичні рекламісти створюють умови, за яких політики можуть бути представлені виборцям найбільш сприятливим чином.

Перед спеціалістами в галузі політичної реклами стоять такі завдання:

• з’ясувати, чого хоче громадськість від лідера і його партії;
• забезпечити бажані позитивні особистісні характеристики лідера з допомогою відбору та посилення тих, які він уже має;
• навчати лідерів навичкам спілкування з аудиторією та засобами масової інформації, тобто навчити їх основ акторської майстерності: хороший політик сьогодні – це той, хто може «подати себе» по телебаченню і знає, як змусити людей усміхнутись чи зажуритись;
• наблизити лідера до мас, показавши, як багато для нього означає сім’я, як він займатися спортом, як поводитися з кішкою або собакою, яке в нього хобі тощо.

Сучасне телебачення дозволяє лідерам спілкуватися з електоратом віч-на-віч. На жаль, це було не під силу багатьом політикам. Тому наприкінці 50-х років у суспільстві відбулися певні зміни. Середньостатистичний громадянин був ситий по горло політиками, але замість цього в центрі його уваги були «кумири» – актори, кінорежисери, футболісти тощо, їх почали наслідувати в одязі, манері поведінки, способі життя.

Це зрозуміло з психологічної точки зору, але оскільки легше уявити себе кінозіркою, ніж президентом, робота сучасних іміджмейкерів стає дуже складною і потребує подальшого подолання цієї відстані.

Тому для підвищення ефекту політичної реклами експерти рекомендують проводити її кваліфіковане позиціонування за такими напрямками:

перший — створити досить привабливі особистісні характеристики, щоб відрізняти політика від інших;

другий — просування лідера на рівень «свій серед своїх»;

третій — пристосування особистості політика до спільного уявлення про лідера і підкреслює його харизматичні риси (чарівність, уміння керувати, талант, вміння вести за собою і т. д.);

четвертий — репрезентування нового політичного лідера як наступника колишнього дуже популярного лідера (при необхідності);

п’ятий — наявність обставин, які дозволяють політикам опрацювати елементи акторської поведінки;

шостий — побудова стратегії комунікативної поведінки політика, особливо на візуальних каналах, щоб він виглядав краще по телевізору і на фотографіях, ніж у реальному житті (молодий, чистий, розумний і т. д.); сьомий — активне використання зборів, парадів та інших політичних виступів;

восьмий — активне управління медіапроцесом, своєчасна публікація статей необхідного змісту, швидка реакція політиків на ті чи інші важливі події;

дев’ятий — розробити спосіб вирішення можливих скандалів, у боротьбі з потоком автономного спілкування, включаючи плітки і чутки;

десятий — символіка таких елементів образу, як одяг, зачіска, зовнішній вигляд (класичний приклад – портрет Черчілля з обов’язковою сигарою в роті або портрет Сталіна в солдатській шинелі).

Імідж політика повинен відповідати очікуванням електорату, духові часу, оцінці та сприйняттю його електорат. Оскільки імідж створюється майже так само, як при вирішенні кросворду, у кожну пусту клітинку щось вписується, тому за допомогою рекламних заходів потрібно заповнити всі інформаційні клітинки потрібного типу політика або політичної партії. В іншому випадку вони будуть заповнені колективною свідомістю на свій розсуд або з іншого боку (набагато гірше).

 

1.2 Заснування реклами

 

Найбільший прогрес у формуванні преси протягом усього Середньовіччя пов’язаний з винаходом книго друкування Іоганном Гутенбергом в 1445 році. Використання друкарських верстатів революційними способами сприяло розвитку освіти і культури в той час. Це послужило основою для формування системи засобів масової інформації. Друкарні швидко поширюються в європейських країнах. В Італії перша друкарня з’явилася 1465 року, у Швейцарії – 1468 року, у Франції – 1470 року, у Бельгії – 1473 року, в Англії – 1476 року, в Австрії – 1482 року [1, с. 20-21].

Реклама стала однією зі сфер людської діяльності, на яку безпосередньо вплинув винахід І. Гутенберга. Книгодрукування – це не тільки найважливіша передумова для формування нового інструменту – друкованої реклами. У перші кілька років вона стала основним споживачем рекламних послуг.

Винахід друкарського верстата створив передумови для видання друкованих ЗМІ, які були успішно реалізовані в епоху Нового часу.

Перша друкована щотижнева газета «Страсбурзький зв’язок» була видана в Страсбургу німецькою мовою 1609 року. У 1615 році у Відні почали публікуватися «Щотижневі ординарні і екстраординарні вісті і все, що до них відноситься». У 1616 році у Франкфурті-на-Майні була заснована газета «Франкфуртський журнал».

Першою газетою, опублікованою в Англії, були «Щотижневі новини» – 1622 рік, у Голландії – «Амстердамські куранти» – 1623 рік, у Франції – «Газета Франції» – 1631 рік.  У 1660 році з’являється перша щоденна газета «Лейпцігські новини». Перша американська газета була видана 1704 року – новостійна «лист Бостон».

З розповсюдженням друкованих газет і журналів обсяг рекламних матеріалів, що публікуються в них, постійно збільшувався. Таким чином, було покладено початок рекламі в пресі.

Сплеск тиражів періодичних видань на початку ХІХ століття значно розширив можливості реклами в засобах масової інформації. Причина криється в значному зростанні грамотності в розвинених країнах і вдосконаленні друкарського устаткування.

Досягнення в галузі технологій також допомогли поліпшити якість рекламних матеріалів у пресі. Таким чином, в газетах ще в XYIII столітті зустрічаються висловлювання певних «об’єктивно незацікавлених» осіб або редакційні матеріали, що висловлюються на користь того або іншого товару. Ця форма стимулювання споживачів визначається як «сторонні повідомлення», «редакційна або анонімна реклама». Тобто вже тоді з’явилися перші елементи пабліситі. У свою чергу, пабліситі може бути визначено як найпростіша форма паблик рилейшнз.

Французький видавець Еміль де Жірарден першим застосував використання пабліситі на практиці. Перше «сторонні повідомлення» було використано ним в газетних статтях в 1820 р. Е. Жірарден зазначив, що публіка відноситься до редакційних матеріалів з більшою увагою і довірою, ніж до «чистої реклами». Він справедливо прийшов до висновку, що «сторонні повідомлення» зроблять більший вплив на рекламодавців. І вже, виходячи з цього, логічно брав платню за рядок пабліситі більшу, ніж за рядок реклами [2, с. 414].

На початку XIX століття вдосконалення методів репродукції дозволило створити новий вид реклами, тобто ілюстровані журнали. Першими з них були англійський ілюстровані журнали в 1832 році і «Ілюстровані лондонські новини» в 1842 році. У Франції аналогічний журнал було видано 1843 року. Водночас у Німеччині з’явилося подібне видання – «Ілюстровані новини» [1, с. 22].

До середини XIX століття прейскуранти, каталоги, проспекти, брошури розсилалися поштою у великих кількостях. Адресні книги і адреса-календарі, випущені в той час в розвинених країнах, більше не могли надавати достатню довідкову інформацію. Реакцією на цю потребу стала поява спеціальних бюро і контор адрес. Їх завданням був збір всіляких адрес та їх систематизація. Потім ці бази даних були продані потенційним споживачам.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!