Курсова робота ” Польська культура епохи ренесансу: особливості та здобутки “

 

ЗМICТ

ВCТУП

POЗДIЛ I. Проникнення ідей ренесансу до Польщі

POЗДIЛ II. Польська архітектура та живопис ренесансу

POЗДIЛ III. Література польського ренесансу

ВИCНOВКИ

CПИCOК ВИКOPИCТAНИX ДЖEPEЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Польський Ренесанс (пол. Odrodzenie) почався наприкінці XV століття і тривав до початку XVI століття. Епоха Відродження вважається золотим століттям польської культури. Столітній період, без великих воєн, принесло державі довгострокове культурне процвітання. Реформи мирно поширювалися по країні, поліпшувалися умови життя, росли міста, а сільськогосподарський експорт збагачував населення (особливо аристократів, які стали панувати в політичній системі Золотий Вольності).

Ренесанс, що зародився в Італії, почав поширюватися в Польщі в XV-XVI століттях. Це результат міграції до Польщі італійських художників (Франческо Флорентіно, Бартоломмео берегти, Санті Гучі та ін.), купців (сім’я Бонер, Монтелупіс) і мислителів (Каллімах, Філіп) наприкінці XV століття. Більшість з них оселилися в Кракові, столиці Польщі, до 1611 року.

Ідеали Ренесансу – людська гідність і сила її розуму – були захоплено сприйняті в Польщі[1]. Багато робіт перекладено польською та латинською мовами, використовуючи класичну латину, грецьку, івриту та сучасні мови (наприклад, італійську). Один з найстаріших університетів світу, Краківська академія пережила Золотий Вік між 1500-м і 1535-м роками. Протягом першого десятиліття XVI-го століттяйого  закінчили 3215 студентів. Це рекорд, який був побитий тільки в кінці XVIII-го століття.

Під час польського відродження заохочення інтелектуальної діяльності породило багатьох видатних художників і вчених. Серед них був Микола Коперник, який в своїй праці «De revolutionibus orbium coelestium» («Про обертання небесних сфер») представив геліоцентричну теорію Всесвіту, Мацей Меховський, автор «Tractatus de duabus Sarmatis» – найсучаснішого і найточнішого географічного та етнографічного опису Східної Європи, Бернард Ваповскій, картограф, карта місцевості в публікації «Географії» Птолемея, Марцин Кромер, який у «De origine et rebus gestis Polonorum libri» описав історію і географію Польщі, філософ Анджей Фріц Модржевскі, Миколай Рей, який популяризував використання поезії польською мовою, і Ян Кохановський, зарахував його до найвідоміших слов’янських поетів у польській поезії.

Метою дослідження є дослідження польської культури епохи ренесансу: особливості та здобутки.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

• Розкрити ідеї ренесансу до Польщі;
• Описати польську архітектуру та живопис ренесансу;
• Література польського ренесансу.

Об`єктом дослідження – польська культура епохи ренесансу.

Предмет дослідження – особливості та здобутки польської культури епохи ренесансу.

Основні методи дослідження:

1) теоретичний аналіз (поняття польського ренесансу);

2) теоретичний синтез (узагальнення відомостей літератури польського ренесансу);

3) описовий метод (опис особливостей архітектури та живопису ренесансу в Польщі).

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 28 сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків. У роботі використано 12 літературних джерел.

 

POЗДIЛ I. Проникнення ідей ренесансу до Польщі

 

Ренесанс в Польщі, а потім у всій Речі Посполитій, яка включала литовські, білоруські та українські землі, в історії її культури був, за загальним визнанням, «золотим віком». Польща завдяки тісним зв’язкам з Італією і римською курією досить рано (з середини XV ст.). Відчула новий потужний культурний імпульс. Італійська культурна орієнтація, що проникла до Польщі через угорсько-хорватські культурно-політичні кола, дозволила Польщі адекватніше, ніж іншим центральноєвропейським країнам, сприйняти новий тип культури, що, безумовно, сприяло розквіту власне польської ренесансної культури, особливо літератури і громадської думки. При цьому польська культура другої половини XV – початку XVII ст. зберігала деякі традиційні риси. Симбіоз іноземного, нового зі своїм, старим, став в Польщі настільки органічним, що ні викликав розшарування на культуру запозичену і культуру місцеву. Ренесансна польська культура стала основою подальшого багатовікового розвитку національної культури, створивши зразки неминущого значення, що служили для орієнтації наступних поколінь[2].

Звичайно, італійський вплив змогло вкоренитися в Польщі лише завдяки тому, що до середини XV ст. в самій польській культурі позначився підйом, вона кинулася до нових, ренесансних форм. Відчуваючи в XTV-XV ст. сильний вплив чеської і німецької культур, з якими Польща була тісно пов’язана в силу свого історичного розвитку, вона залишалася в сфері позднеготического типу культури. Значну роль в культурі країни, а також в її політичному житті грав Краківський (Ягеллонський) університет, заснований в 1364 року і прославився згодом своєю школою математиків і астрономів. Саме в його стінах М. Коперник зробив велике відкриття геліоцентричної моделі світу. Широко розгалужена мережа парафіяльних шкіл і гімназій сприяла поширенню грамотності.

Польській культурі епохи Ренесансу була притаманна чітка соціальна стратифікація. Головними центрами ренесансної культури першої половини XVI ст. стали королівський двір, особливо за Сигізмунда I Старому і Сигізмунда II Августа – щедрих меценатів, шанувальників гуманістичного стилю, і двори магнатів, що змагалися за розкоші і заступництву мистецтвам зі столицею. Саме в цьому середовищі формувався новий тип польської культури. Її усереднений варіант був характерний для середньої шляхти, тоді як дрібна шляхта, близька за своїм способом життя до селянства, залишалася носієм традиційної культури. Бюргерство, слабо розвинене в Польщі і етнічно в багатьох містах німецьке, орієнтувалося на німецьку бюргерську культуру. Власне бюргерська культура в Польщі не набула великого розвитку. Її обличчя багато в чому визначала інтелігенція, представники середнього і нижчого кліру і жила в містах середня шляхта. При цьому міська культура харчувалася народної сміхової традицією, що викликало до життя численну сатиричну літературу в «простонародному смаку».

У польській словесності не виникло протистояння літератур на латинській і польській мовах. Латинь залишалася основним літературною мовою, її знання було широко поширене в польському суспільстві. Рідної мови відводилися «нижчі» жанри. Процес переходу словесності на польську мову йшов повільно, хоча на ньому створювали свої поетичні шедеври найбільші поети епохи М. Рей і Я. Кохановський. Розвиток національної самосвідомості шляхти не було пов’язано з мовною ситуацією. Білінгвізм дворянства підкреслював, з одного боку, його національну природу, з іншого – інтегрованість в загальноєвропейську культуру. Література на латинській мові також виконувала функцію репрезентації польськості для решти Європи. Однак така лінгвістична ситуація не завадила вдосконалення форм самого польської мови, який знайшов в Я. Кохаського – найбільшому поета слов’янського Ренесансу – свого виразника, який підняв рідну мову за його пластичності, здатності відображати емоційний світ людини на один рівень з латиною.

Інший важливий аспект культури епохи Відродження – її взаємини з Реформацією – в Польщі мав глибоку специфіку. Реформація стала для шляхти – «політичної нації» держави – новим потужним фактором, що дозволяв відстоювати традиційні шляхетські вольності і обмежувати прерогативи королівської влади. Шляхта трактувала Реформацію перш за все політично. Поширення Реформації в Польщі припадає на другу половину XVI ст. Шляхетська середу воліла кальвінізм, хоча за своїм способом життя дуже далеко відстояла від етичних норм женевського проповідника, крім однієї – заповзятливості в справах, особливо торгових.

Якщо для традиційного католицького дворянина займатися торгівлею, наприклад зерном зі своїх володінь, було справою негідною його знатності, принижувати його, то для дворян, що жадали збагачення і бачили в торгівлі сільськогосподарською продукцією головне джерело доходів для ведення належного дворянину розкішного способу життя, кальвінізм з його етичним виправданням підприємництва, розглядав його як людину знак божественного в нього розташування, став надійною релігійно-ідеологічної захистом і виправданням «низьких» занять. Лютеранство поширювалося в бюргерської середовищі, переважно серед німців. Особливо це торкнулося міст Помор’я (Гданськ), які традиційно належали сфері німецької культури. Природно, що в такій ситуації польське населення міст воліло вірність католицизму. У Польщі поширювалися радикальні протестантські секти, такі, як «польські брати», аріани. Вони знайшли свою соціально-культурну нішу в ситуації віротерпимості в країні, коли у відсутності юридичної рівності конфесій (як в Чехії) переміг принцип юридичної рівності осіб незалежно від їх особистої конфесійної приналежності.

Центром ренесансної культури в Польщі став Краків. Провінція наслідувала столиці. У східних землях держави (литовських, білоруських і українських) серед православного населення панував церковнослов’янський тип культури, який перебував на цій території в інтенсивний конфесійний, політичний і культурний діалог з католицькою («римської») культурою. Релігійна конфронтація супроводжувалася, однак, взаємним культурним впливом. Виникнення численних центрів Реформації в провінції з їх школами і друкарнями сприяло децентралізації культурного життя.

Гуманізм і Ренесанс як художній стиль припав впору польському менталітету. Принцип шляхетської демократії, «можновлад- ства», виборності короля, покладений в основу польської державності, підкреслював значення людської особистості. Кожен великий шляхтич відчував себе політичною персоною, не зважати якої не може ні король, ні представники своєї ж станової групи. Звідси незалежний характер поведінки польського шляхтича, його самовпевненість і зарозумілість. Гуманістичний антропоцентризм розумівся ним як своє традиційне «можновладство» і свавілля, гуманістичне тираноборчество – як відстоювання своїх станових прав і привілеїв, дуже широких в цій «шляхетської республіки», як подальше обмеження і без того слабкої королівської влади. Навпаки, прихильники посилення інституту королівської влади знаходили близькі для себе ідеї в понятті ренесансного государя як ідеального володаря, що керується інтересами всіх станів для загального блага і реалізує свої устремління абсолютного правителя.

Звідси підвищений інтерес польської культури до символіки влади, її репрезентативним функцій, самим носіям влади і дворянської гідності. Людина в польському Ренесансі – це незалежна особистість, політично і економічно активна, головною метою якої стає особистісне твердження, критично відноситься до суспільних явищ, одночасно повна почуття власної гідності, що доходить до зверхності, й іронічна, схильна до сміху і грубої жарті, широка по натурі , тільки починає відкривати глибину і складність людських почуттів, їх витончене вираз, особистість, для якої суспільна саморепрезентація важливіше внутрішнього світу[3].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!