Курсова робота “Поняття, принципи і види адміністративного процесу”

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика поняття, принципів та видів адміністративного процесу 

1.1. Поняття, принципи та види адміністративного процесу 

1.2. Принципи адміністративної процедури в державах континентальної системи права 

Розділ 2. Сучасний стан адміністративного процесу 

2.1. Сучасна концепція адміністративного процесу 

2.2. Верховенство права як принцип адміністративного процесу 

Розділ 3. Вдосконалення правового регулювання адміністративного процесу

3.1. Напрями удосконалення принципів адміністративного процесу в Україні 

3.2. Удосконалення правового регулювання адміністративного процесу із врахуванням закордонного досвіду 

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. В умовах зміни вітчизняної правничої парадигми у контексті долучення до західної традиції права та, відповідно, імплементації західних правових концептів правової держави, верховенства права, принципу пропорційності суттєвого переосмислення потребують окремі положення адміністративно-правової теорії, зокрема, ті, яким іманентний світоглядний характер, які визначають основоположні ідеї щодо адміністративного процесу (особливо зважаючи на розгляд європейською правничою наукою сучасної демократії саме через процесуальний аспект).

Різноманітність адміністративно-процесуальної діяльності передбачає значну кількість її суб’єктів. Насамперед це зумовлено тим, що адміністративно-процесуальна сфера охоплює своїм впливом практично всі сторони життя суспільства. У загальній теорії права суб’єктом права визнається учасник суспільних відносин, який наділений правами і обов’язками та володіє двома ознаками: соціальною (участь у суспільних відносинах як відокремлений, спроможний виробляти і здійснювати єдину волю персоніфікований суб’єкт) і юридичною (визнання правовими нормами його спроможності бути носієм прав і обов’язків, брати участь у правовідносинах).

Учасники адміністративного процесу можуть бути охарактеризовані як громадяни, інші особи, колективи громадян та організації в особі їх представників, які мають права і певні обов’язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів особи, колективу чи організації, які вони репрезентують, а також сприяння здійсненню адміністративного процесу. Необхідність розмежування зазначених понять пояснюється тим, що в ході з’ясування спільного й характерного, притаманного кожній із груп суб’єктів, виникає можливість з’ясування важливих питань щодо характеристики повноважень лідируючих суб’єктів процесу, з одного боку, а також прав і обов’язків учасників процесу — з іншого.

Тим самим підкреслюється необхідність для лідируючих суб’єктів процесу своїми діями й рішеннями забезпечувати захист і дотримання прав і законних інтересів його учасників. При цьому з’ясовується правовий статус кожної з груп суб’єктів ад­міністративного процесу, розширюються можливості захисту прав і законних інтересів його учасників. Питання особливостей адміністративного процесу висвітлено у працях. Е. Демcького [14], В. Колпакова [16], О. Кузьменка [18] та інших.

Мета та завдання дослідження полягає у теоретичному дослідженні понять, принципів та видів адміністративного процесу.

Мета роботи зумовила наступні завдання:

1. проаналізувати загальну характеристику поняття, принципів та видів адміністративного процесу;
2. визначити сучасний стан адміністративного процесу;
3. розглянути напрями удосконалення принципів адміністративного процесу в Україні.

Об’єктом дослідження є особливості адміністративного процесу в Україні.

Предмет дослідження є принципи, поняття та види адміністративного процесу в Україні.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз філософської, психолого-педагогічної, методичної, нормативної бази документів з метою уточнення поняття «моральне виховання дошкільників», «організація морального виховання дошкільників»; спеціальної літератури; експериментальні: метод опитування; метод обробки результатів дослідження.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПІВ ТА ВИДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Поняття, принципи та види адміністративного процесу

 

Адміністративний процес пройшов складний процес становлення і розвитку, але великий інтерес до його змісту не слабшає вже більше століття. Особливе наукове піднесення він отримав у середині 40-х років XIX-го століття. У сучасній парадигмі вітчизняного права виділяються три основні концепції адміністративного процесу. Це юрисдикція, правосуддя і адміністрація. Адміністративний процес розглядається як регламентована законом діяльність з вирішення спорів між учасниками адміністративно-правових відносин, які не перебувають між собою в офіційних відносинах підпорядкованості в рамках юрисдикційного поняття та застосування заходів адміністративного примусу. Прихильники цієї ідеї розглядали адміністративні процеси як певний аналог кримінального та громадянського процесів.

На їхню думку, функція адміністративно-процесуальних норм зводилася до гарантування лише важливих правовідносин, заснованих на спорах про права. Іншими словами, вони запропонували розуміти адміністративний процес як юридично регламентовану діяльність з дозволу справ про адміністративні правопорушення та розгляду скарг на незаконні дії чи рішення державних органів, а не щодо службового підпорядкування. У сучасній українській правовій системі теорія вузького розуміння адміністративного процесу була розроблена В. Перепелюком, автором таких наукових робіт, як «Адміністративні процеси»  та «Адміністративні процеси. Загальна частина» [27].

Діяльність адміністративних органів та місцевих органів влади з вирішення справ адміністративного характеру виходить за рамки адміністративного процесу та іменується «процедурами». Норми, що регулюють порядок проведення таких процедур, оголошуються «важливими». З цього приводу варто зазначити, що у загальній теорії права окреслений підхід до розуміння сутності процесу не отримав широкого визнання. Переважна більшість відомих процесуалістів (Е. Демський, О. Миколенко, О. Кузьменко) схилялися до іншої думки. Названі вчені послідовно відстоювали точку зору про те, що процесуальний формат притаманний всій діяльності державних органів щодо застосування правових норм. Вони показали, що до переліку завдань процесу входить не тільки вирішення спорів між учасниками правовідносин, а й вирішення широкого кола справ «позитивного» характеру.

Крім того, більшість поширених судових справ, на які поширюється процесуальне регулювання, є адміністративними справами. Адже перелік правовідносин організацій, що виникають у сфері адміністративної діяльності, дуже багатогранний і різноманітний [1; 21; 24]. Судова концепція адміністративного процесу ґрунтується на твердженні, що будь-яка процесуальна діяльність є виключною прерогативою судових органів. Як і прихильники вузької концепції судової влади, вона будує своє уявлення про адміністративний процес за аналогією з двома «традиційними» видами судочинства – кримінальним і цивільним.

Однак, якщо перший бачить таку аналогію в характері «спору» у провадженні, що підлягає процесуальному вирішенню, то другий виходить з ідеї обов’язкової судової субординації. Отже, за судовою концепцією під адміністративним процесом розуміється діяльність органів правосуддя щодо вирішення справ про адміністративні проступки. Управлінська концепція адміністративного процесу отримала найбільше визнання у вітчизняній правовій теорії. Її прихильники стверджують, що адміністративний процес не повинен і не зобов’язаний обмежуватися роллю організаційно-правового «регулятора» юридичних спорів. На їхню думку, таке розуміння адміністративного процесу не відображає всього масштабу цього явища. Стверджується, що спеціальні процесуальні форми притаманні всій правоохоронній діяльності державних органів, а не тільки тим окремим аспектам, які безпосередньо пов’язані із застосуванням заходів примусу.

Таким чином, функціональні межі адміністративного процесу поширюються на різні адміністративні справи на додаток до фактичної юрисдикційної сфери. З огляду на свою специфіку, в юридичній літературі окреслений підхід отримав назву «широкого». Представники цього наукового напрямку сформулювали і сформулювали безліч різних визначень поняття адміністративних процесів. Їх загальний сенс може бути зведений до наступних пропозицій Адміністративний процес – це діяльність суб’єктів державної влади, пов’язана з реалізацією законодавчо встановленого порядку застосування відповідних важливих правових норм [24; 27].

Адміністративне провадження є особливим видом судочинства і, на відміну від інших видів судочинства (кримінального, цивільного), має складну структуру процедур, які відрізняються один від одного залежно від характеру справи. Сучасне розуміння адміністративного процесу ґрунтується на широкому розумінні цього явища, яке сформувалося в радянській правовій теорії. Водночас сучасна правова реальність виходить за рамки цього юридичного визначення, оскільки враховує виникнення нових інститутів і правових явищ. Таким чином, можна зробити висновок, що адміністративний процес – це врегульована адміністративно-процесуальними нормами адміністративна діяльність, спрямована на реалізацію відповідних і важливих галузевих правових норм у ході розгляду та вирішення окремих конкретних справ.

Ознаками адміністративного процесу як виду юридичного процесу є:

• як і інші різновиди юридичного процесу, адміністративний процес має на меті виявлення та реалізацію матеріальних відносин;
• адміністративному процесу властиві аналогічні закономірності (як і іншим галузевим формам процесуального права), які зв’язують його з матеріально-правовою сферою;
• всі процесуальні механізми, властиві адміністративному процесу, є внутрішніми, спеціальними механізмами правової системи;
• як і інші різновиди процесуального права, адміністративний процес має структуру, подібну до будь-якого іншого галузевого різновиду права (однаковий набір елементів і зв’язок між елементами).

Адміністративний процес ґрунтується на системі принципів. Основоположними ідеями даного правового явища є: верховенство права, законність; гуманізм; рівноправність; об’єктивна (матеріальна) істина; публічність; стадійність; усність та безпосередність; диспозитивність; швидкість i економiчнiсть; здійснення процесу національною мовою; відповідальність посадових осіб [8]. Принцип верховенства права. Він служить загальним принципом для всіх адміністративних і процедурних дій. Останнім часом саме цей принцип привернув увагу вчених і активно обговорюється в літературі. Оскільки принцип верховенства права є новим явищем для України, існують об’єктивні труднощі в його реалізації, про що піде мова у другому розділі цієї роботи.

Принцип верховенства права слід трактувати як поєднання вимог, які гарантують наступне:

1. по-перше, верховенство права має ґрунтуватися на принципі демократичної та соціальної справедливості;
2. по-друге, пріоритетність цих прав над іншими цінностями демократичної, соціальної та правової держави.

Слід зауважити, що навіть на науковому рівні  немає єдиного підходу щодо розуміння цього принципу. Одні дослідники вважають, що під верховенством права слід розуміти пріоритет у суспільстві, насамперед право людини [12; 16].

Інші ж вважають, що це звід правил, заснованих на рівнях, обґрунтованих і досягнутих суспільством. Інші представники соціальної етики вважають, що верховенство права має здійснюватися в рамках універсальних моральних і правових цінностей, таких як справедливість, свобода і гуманізм [8; 17]. Останнім часом на офіційному рівні відбуваються спроби дати визначення цього принципу, насамперед, прийнятий Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ) встановлює, що згідно з ч. 1 ст. 8 КАСУ людина, її права i свободи є найвищими цінностями та визначають зміст i спрямованість діяльності держави [2].

Принцип законності. Даний принцип передбачає, що всі властиві функції здійснюються державними органами та посадовими особами відповідно до повноважень, встановлених законодавством, і в суворій відповідності з чинною Конституцією, законами і підзаконними актами. Законність в адміністративному провадженні полягає в тому, що адміністративні процедури здійснюються відповідно до спеціальних адміністративно-процесуальних норм у межах встановленої компетенції. Процедурний елемент законності – це чітке дотримання процедури. Тому індивідуальні конкретні випадки розглядаються і вирішуються методами, встановленими нормативним законодавством з урахуванням вимог законності. Варто відмітити, що особливістю цього принципу є те, що, наприклад, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 7 КУпАП).

Крім того, чітко підкреслюється, що провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) здійснюється на основі суворого додержання законності і застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу, зокрема працівниками міліції провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 2 ст. 7 КУпАП) [2]. Принцип гуманізму. Суть цього принципу полягає в повазі до гідності і прав свободи. Багато вчених звернули увагу на поширення гуманізму як у сфері правоохоронної діяльності, так і в адміністративному процесі. Цей принцип найбільш значимо проявляється у відносинах між людьми і державою. Характер цих відносин вказує на те, якою мірою держава визнає перевагу закону.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!