Курсова робота “Психологічна характеристика розвитку уяви і молодшому шкільному віці”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ УЯВИ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ 

1.1. Психологічні особливості уяви як пізнавального процесу 

1.2. Закономірності онтогенезу уяви в навчальній діяльності 

1.3. Проблема дослідження психологічних особливостей уяви молодших школярів 

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОЇ УЯВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 

2.1. Характеристика вибірки, етапів та методик дослідження 

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження уяви молодших школярів 

РОЗДІЛ 3. ПСИХОКОРЕКЦІЯ УЯВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ 

3.1. Розробка, обґрунтування та зміст програми психокорекції уяви молодших школярів на уроках трудового навчання 

3.2. Розробка практичних рекомендацій батькам та вчителям молодших школярів на уроках трудового навчання 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Молодший шкільний вік – це початок шкільного життя. Вступаючи до нього, дитина набуває внутрішнього статусу школяра та мотивації до навчання. Для нього ведучою стає навчальна діяльність. Розвиток особистості дитини безпосередньо залежить від її ефективності.

Уява – це процес створення образів предметів і явищ, які людина ніколи раніше не сприймала. На етапі початкової школи уява, сформована шляхом заміни визначених об’єктів іншими в грі, також може бути перенесена на інші види діяльності. Вивчення процесу творчості та методів розвитку творчої уяви надзвичайно важливе для ефективного розвитку творчих талантів у всіх видах професійної діяльності. Тому в усіх підрозділах школи (початкова школа, середня школа, вищий навчальний заклад) слід приділяти увагу максимізації сталого творчого інтересу, меті творчого дослідження та наполегливості у вирішенні творчих завдань. Успішність засвоєння молодшим школярем тих чи інших знань багато в чому залежить від того, чи зможе він творчо перетворювати, комбінувати та інтерпретувати сенс різних частин навчальних матеріалів, що в основному пов’язано з використанням його творчої уяви.

Проблема творчості отримала широкий розвиток у вітчизняній психології. В даний час дослідники шукають загальні показники, що характеризують творчу особистість. Великий внесок у розробку проблем здібностей, творчого мислення та творчої уяви внесли психологи, як: Ананьєв Б.Г., Бабаєва Ю.Д., Дружинін В.М., Ільясов І.І., Каліш І.В., Ковальов А.Г., Крутецкий В.А., Лейтес Н.С., Матюшкін А.М., Панов В.І., Платонов К.К., Рубінштейн С.Л., Теплов Б.М., Холодна М.А., Шадриков В.Д., Шумакова Н.Б., Юркевич В.С. та інші.

Мета дослідження – полягає в тому, щоб теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити психологічні особливості уяви у молодшому шкільному віці.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Вивчити на основі психолого-педагогічної літератури основні закономірності розвитку творчої уяви молодших школярів;
2. Провести експериментальне дослідження особливостей розвитку уяви та творчих здібностей молодших школярів;
3. Розробити та впровадити прихокорекційну програму розвитку творчої уяви у дітей молодшого шкільного віку.

Об’єктом дослідження є творча уява молодших школярів.

Предметом дослідження  є особливості розвитку творчої уяви дітей молодшого шкільного віку.

Методи дослідження:

1. теоретичні: теоретика-методологічний, логічний аналіз, літератури з метою з’ясування стану досліджуваної проблеми;
2. емпіричні: методики діагностики рівня розвитку творчої уяви дітей молодшого шкільного віку: «Скульптура», «Домалюй картину», «Мисливець», обсерваційні методи (пряме спостереження);
3. психолого-педагогічний експеримент: констатувальний, формувальний; методи статистично-математичної обробки даних, статистичні методи використовувалися для перевірки взаємозв’язку уяви та уваги молодших школярів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ УЯВИ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.1. Психологічні особливості уяви як пізнавального процесу

 

Для того щоб виявити психологічні особливості уяви на етапі початкової школи, необхідно з’ясувати сутність і загальну закономірність уяви, виявити зв’язок між уявою та іншими пізнавальними процесами, а також визначити статус уяви в освіті та її різні види. Вивчіть творчу діяльність дітей у контексті розумового розвитку дітей молодшого шкільного віку та оцініть на цій основі вплив уяви на інтелект, креативність та соціальний потенціал дітей.

Уява – це пізнавальний психологічний процес, призначений для створення нових образів, заснованих на образах об’єктів і явищ з попереднього досвіду сприйняття. Основною стимулюючою передумовою для зародження і розвитку уяви є необхідність передбачити поведінку людини, яка генерується людиною в процесі діяльності. Уява забезпечує свідому діяльність людини. Основою для роботи уяви є образи, отримані з минулого досвіду людини (досвід її минулого сприйняття). Образи, які виникають в уяві людини, регулюють її діяльність і відображають її мотивацію, емоційний досвід і специфічні погляди на світ [9].

Уява досягається за рахунок здатності відтворювати перцептивні образи в динаміці і постійних змінах, а також особливої феноменології появи нових образів і їх унікальних поєднань. Ці образи є результатом розумової діяльності і моментом, коли активність людини зростає. Цей особливий психологічний процес пробуджує цікавість людей, які уявляють собі предмет, дозволяє людям розглянути минуле, майбутнє «я» та інших, а також дає людям можливість усвідомити свою власну трансформацію і відповідне їм тло в різний час у межах відведеного часу, емоційно захопити і справити враження на людину, забезпечуючи при цьому неподільність і плинність існування особистості, її діяльності, розвитку і взаємин [11].

Отже, якщо немає уяви, у людини буде можливість безпосередньо сприймати тільки ту інформацію, яка надходить до органів почуттів в даний момент, і вона не зможе обробляти складні поняття, формувати і досліджувати їх [14]. Образи, що існують поза реальністю, – це образи, які формують основу людської уяви і її осмислений зміст. Однак уява, по суті, є пізнавальним процесом і тісно пов’язана з іншими пізнавальними процесами, створюючи таким чином загальний фон пізнавальної і творчої діяльності людини.

Враховуючи цю закономірність («своєрідну синтетичність уяви»), природною трудністю є відокремлення уяви від інших когнітивних процесів, визначення його характеристик, природи, механізму і структури, а диференційований опис феноменології уяви також є складною проблемою, тож, сама змістовність процесів уяви та її феноменологія не отримала достатнього збагачення і на даний час залишається у полоні класичного психологічного представлення. Щоб подолати труднощі поділу уяви і вийти з певного глухого кута незмірних проблем уяви, можливий вихід полягає в тому, щоб гарантувати певну кількість умов. Коли рішення проблеми невідоме або раніше не було реалізоване на практиці, уява може бути добре продемонстрована і може бути повністю досліджена в складних і проблемних ситуаціях [17].

Хоча уявні образи завжди відхиляються від реальності, вони не можуть існувати без реальності. Необхідною передумовою для створення образів є те, що процес активізації уяви – це активність, позитивна дія людини, а результатом є потреба в уяві. Уява спочатку використовує образи, накопичені в людській пам’яті, а потім створює нові образи, перетворює їх і комбінує в нові і неповторні комбінації. Тим не менш, цікаво, що уява передує діяльності і виступає в якості передумови для неї. Аналізуючи цей факт, ми також дійшли висновку, що уява пов’язана з усіма іншими когнітивними психологічними процесами і має з ними тісний психологічний зв’язок. Якщо в пам’яті не зберігаються образи, раніше сформовані досвідом, то немає матеріалу для трансформації і породження уяви [14].

Для того щоб уява перевершила і «підштовхнула» діяльність вперед, їй необхідно створити такий образ, який є абсолютно новим для людини або новим у багатьох вимірах, який раніше не зустрічався в її сприйнятті. Коли такі образи виникають у свідомості, це може здатися дивним і не може бути реалізовано на практиці, але саме такі образи можуть стати проривом і підняти людську діяльність на новий рівень [1]. Отже, уява існує, функціонує і розвивається в контексті взаємодії людини зі світом. Уява, що генерується у відповідь на вплив об’єктивної реальності на людей, не тільки відображає реальність, але і доповнює її, надає можливості для зміни реальності і прогнозує її діяльність за образом майбутнього.

 

1.2. Закономірності онтогенезу уяви в навчальній діяльності

 

У ранньому дитинстві основною діяльністю дітей є об’єктивне маніпулювання. Відповідно, її уява повинна природним чином спиратися на об’єктивну і маніпулятивну діяльність, щоб відігравати роль, відповідну завданням, які вона може виконувати в майбутньому [8].

Коли діти вступають у дошкільний вік, уява починає знаходити свою подальшу форму. Дитина вже не так залежна від предметів, її уява починає спрямовуватися в діяльність, і з’являється основа з її передбачуваних компонентів. У міру розвитку дитини неминуче розвиватимуться всі її пізнавальні процеси. Як ми вже знаємо, ці процеси тісно пов’язані з уявою. Коли загальна свідомість людини стає сильнішою, уява також набуває нових можливостей. Коли дитина набуває здатності добре користуватися мовою, у неї з’являється можливість узагальнювати свою поведінку, робити прогнози і робити їх більш раціональними. Таким чином, уява більше не прив’язана до реальних об’єктів і набуває своєї абстрактної функції, що забезпечує відрив від реальності.

Ми ще раз відзначаємо, що такий варіант розвитку подій можливий тільки в тому випадку, якщо в захід будуть включені окремі особи. Якщо дитина не проявляє ініціативу і не грає, її уява не буде необхідною умовою для розвитку, тому в цьому випадку немає необхідності залишати тему. Коли дитина бере участь в активній діяльності (іграх, спілкуванні, навчанні), їй необхідно досягти своєї мети. В їх контексті він спочатку буде домагатися цієї мети в грі. Це пожвавлює уяву дитини [13]. У міру збагачення історії життя і діяльності концептуальна структура дитини стає все більш складною, вона засвоює все більше нових образів і абстрактних понять, і вона стикається з необхідністю виконувати різні соціальні ролі. Тепер уява вже не так залежить від зовнішнього світу, але набула внутрішніх регулюючих компонентів [3].

Уява дуже важлива в цьому віці, тому що свідомість дитини не так розвинена, у неї дуже мало досвіду, і їй вкрай важливо адаптуватися до зовнішнього світу, а вона постійно оновлюється. Отже, саме уява допомагає дітям орієнтуватися у світі, пояснювати незрозумілі явища і знижувати «імперативність» вимог соціальної адаптації. Це добре видно при аналізі продуктів дитячої діяльності та творчості (таких як картинки). Дитячі картини майже завжди не відображають реальну картину світу, але найголовніше – відобразити те, як дитина бачить світ («її суб’єктивну картину світу»).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!