Курсова робота ” Роль жінки у вимірі зовнішньої та внутрішньої політики сполученого королівства Великої Британії “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ:ІСТОРИЧНІ ВІХИ ТА ПРАВОВИЙ БЕКГРАУНД 

1.1 Історія становлення правового регулювання у гендерному вимірі 

1.2 Становлення та розвиток феміністичного руху 

1.3 Суфражизм: революція у погляді на жінку у політичному контексті 

РОЗДІЛ ІІ. ІНСТИТУТ МОНАРХІЇ: ГЕНДЕРНИЙ ВИМІР 

2.1 Образ жінки: витоки у британській монархії 

2.2 Участь королівської особи в обличчі жінки у формуванні образу держави на внутрішньо-міжнародній арені 

РОЗДІЛ ІІІ. УЧАСТЬ ФЕМІНИ У ПОЛІТИЧНІЙ СЛУЖБІ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ 

3.1 Революційне століття: Акт про народне представництво (1918 р) 

3.2 Британське жіноцтво у палаті громад 

3.3 Нинішній механізм здійснення гендерної рівності у Великій Британії 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сьогодні гендерна рівність є однією з фундаментальних сфер законодавчої та політичної діяльності в постіндустріальному світі. Європейські жінки пройшли довгий шлях у боротьбі за розширення можливостей. На початку ХХІ ст. у цій сфері було досягнуто значних успіхів, але створення атмосфери в суспільстві та державі, де жінки та чоловіки мають рівний доступ до влади, грошей та свободи в організації власного часу, все ще стоїть на порядку денному активістів за гендерну рівність. Важливим завданням є подолання залишків цих стійких упереджень щодо ролі жінки в суспільстві, які донедавна мали великий вплив у більшості країн, оскільки поступова відмова від неї почалася лише в останній третині 20 століття.

Хоча процес жіночої емансипації в Англії розпочався майже півтора століття тому, а сама країна довгий час вважалася «будинком демократії», британське суспільство все ще має ряд проблем, пов’язаних з гендерною рівністю. Процес боротьби жінок за підвищення своїх прав і можливостей їх реалізації пройшов кілька етапів, під час яких виникли значні труднощі для досягнення позитивних змін. Актуальність питання посилюється тим фактом, що, незважаючи на велику роботу західних дослідників з історії жіночих рухів у Великобританії, низка проблем залишається невивченою або має суперечливі інтерпретації в науковій літературі. Крім того, в українській історичній науці практично не розглядаються питання, пов’язані з історією англійської жінки в останній третині ХІХ – першій половині ХХ ст.

Мета дослідження – з’ясувати роль жінки у вимірі зовнішньої та внутрішньої політики Сполученого Королівства Великої Британії.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. вивчити історію становлення правового регулювання у гендерному вимірі;
2. розкрити особливості становлення та розвиток феміністичного руху;
3. з’ясувати, що таке суфражизм;
4. висвітлити образ жінки у британській монархії;
5. визначити участь королівської особи в обличчі жінки у формуванні образу держави на внутрішньо-міжнародній арені;
6. дослідити участь жінок у революційному столітті та їх вплив на виборче право у Великій Британії;
7. проаналізувати британське жіноцтво у палаті громад ;
8. охарактеризувати нинішній механізм здійснення гендерної рівності у Великій Британії.

Об’єкт дослідження: гендерний рух за права жінок у Сполученому Королівстві Великої Британії.

Предмет дослідження: роль жінки у вимірі зовнішньої та внутрішньої Політики Сполученого Королівства Великої Британії.

 

РОЗДІЛ І. ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ: ІСТОРИЧНІ ВІХИ ТА ПРАВОВИЙ БЕКГРАУНД

1.1 Історія становлення правового регулювання у гендерному вимірі

 

Ратифікувавши Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) у 1986 році, уряд Великої Британії зобов’язався дотримуватися зобов’язань, що містяться в ньому.

До складу Сполученого Королівства Великої Британії входять чотири країни – Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія. Парламент Великобританії передав різні повноваження парламенту Шотландії, Національній асамблеї Уельсу та Асамблеї Північної Ірландії, і бере на себе відповідальність за питання, які не були передані («зарезервовані» питання), а також на Англію. Тому відповідальність за впровадження CEDAW лежить на Великобританії та делегованих урядах. Крім того, у Великобританії існують три окремі правові системи – Англія та Уельс, Шотландія та Північна Ірландія. Верховний суд є вищим судом Великобританії. Це останній апеляційний суд для всіх цивільних справ Великобританії. Він також вирішує «питання передачі повноважень», делегованих органам влади в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії в межах своїх повноважень.

У Великобританії з грудня 2017 року по лютий 2018 року загальний рівень зайнятості для жінок становив 71% порівняно з 79,8% для чоловіків [19]. Жінки, швидше за все, працювали на низькооплачуваних роботах, неповний робочий день і на небезпечних роботах [20]. Рівень зайнятості суттєво змінюється, якщо врахувати інші захищені характеристики, такі як етнічна приналежність або інвалідність [21].

Все ще звичним явищем є те, що більшість жінок поєднують ведення домашнього господарства, трудові та виховні обов’язки стосовно дітей. Це пов’язано з тим, що висока вартість догляду за дітьми є непомірною для більшості сімей.

Не зважаючи на те, що реальна заробітна плата в Англії знизилася між 2008 і 2016 роками, витрати на догляд за дітьми зросли на 48% за той же період [22].

Урядами Великобританії та Уельсу введено безкоштовний догляд за дітьми (хоча між доступністю та застосуванням цієї послуги є значна прірва) [23],  а також запропоноване введення спільної відпустки по догляду за дитиною. Однак опитування батьків і компаній показало, що лише 1% чоловіків зголосились на це [24].

 Домагання на робочому місці також є проблемою для жінок. Близько половини жінок, які зазнають сексуальних домагань на роботі, не повідомляють про це, а половина з тих, хто повідомив, сказали, що роботодавці в результаті не вжили жодних заходів [25]. Дослідження дискримінації вагітності та материнства на робочому місці показало, що 11% матерів змушені залишити роботу [26], що еквівалентно 54 000 жінкам щороку [27].

З моменту введення в дію Закону про правову допомогу, винесення підозр і покарання правопорушників у 2012 року правова допомога більше не доступна в деяких сферах, включаючи більшість питань приватного сімейного права, житла та боргових питань. Ймовірно, це мало непропорційно несприятливий вплив на жінок, які повсюдно представлені в цих галузях права, що потенційно обмежує їх доступ до правосуддя [1].

Рішенням апеляційного суду встановлено, що правила стосовно доказів, які доводять домашнє насильство, були незаконними та створювали перешкоди у доступі до юридичної допомоги для постраждалих жінок [2]. Уряд Великобританії згодом розширив діапазон прийнятних доказів і скасував п’ятирічний термін для доказів [3].

У липні 2013 року було введено плату за доступ до судових трибуналів. Це мало непропорційний вплив на жінок щодо позовів про дискримінацію [4]: претензії щодо дискримінації за статтю та рівної оплати, у яких жінки становили 4/5 заявників, до 2017 року скоротилися наполовину [5]. У липні 2017 року Верховний суд Великої Британії визнав незаконними наказ про сплату зборів трибуналу та апеляційного суду з питань зайнятості.

Більше того, вимога подати заяву про вагітність та материнство протягом трьох місяців після дискримінації була визначена як бар’єр.

Зміни в політиці соціального забезпечення та оподаткування, внесені в період з травня 2010 року по січень 2018 року, мали непропорційний негативний вплив на права жінок (особливо жінок етнічних меншин) [6], на достатній рівень життя та соціальне забезпечення. Так, в 2022 році жінки в середньому втрачатимуть від реформ трохи менше 400 фунтів стерлінгів на рік, тоді як чоловіки втрачатимуть лише близько 30 фунтів стерлінгів. Одинокі батьки, 90% з яких – жінки [7], можуть втратити в еквіваленті до 25% свого чистого доходу [8].

Універсальний кредит був запроваджений урядом Великобританії в жовтні 2013 року з заявленою метою спрощення системи пільг шляхом консолідації виплати низки пільг в єдиний платіж, який виплачується спільно парам. Однак це викликає серйозне занепокоєння щодо економічної незалежності жінок, особливо в ситуаціях домашнього насильства [9].

Інші зміни прав на соціальне страхування включають введення граничного розміру пільг, що особливо стосується одиноких батьків, і обмеження податкового кредиту на двох дітей, в результаті чого домогосподарства в Уельсі та Англії з трьома або більше дітьми будуть втрачати в середньому щонайменше 900 фунтів стерлінгів на рік [10].

Відповідно до Закону про пенсії 1995 року, пенсійний вік для жінок (SPA) повинен був поступово підвищитися до 65 років до 2020 року, що це відповідає тодішньому SPA для чоловіків. Наступні законодавчі акти прискорили ці зміни та підвищили рівень SPA до 66 років до жовтня 2020 року і 67 років до 2028 року [11].

Деякі SPA для жінок тепер на кілька років пізніше, ніж планувалося, що може мати значний негативний вплив на їх фінансовий добробут [12]. Жінки-інваліди, особи, які доглядають за ними, та жінки етнічних меншин, ймовірно, особливо постраждають [13].

Однак уряд Великобританії постійно відхиляє заклики змінити графік вирівнювання або надати будь-яку фінансову компенсацію [14]. За даними благодійної організації Crisis для бездомних, у 2017 році приблизно 236 000 осіб у Великобританії були бездомними, це більше на 33% за показник 2011 року [15].

У 2013 році уряд Великої Британії запровадив «субсидію на вільну кімнату», коли орендарям зменшено пільги на житло, якщо вони мають вільні кімнати. У 2016 році Верховний суд визнав, що це дискримінує людей з обмеженими можливостями, але відхилив позов жінки, яка пережила домашнє насильство, яка мала «безпечну кімнату» у своєму будинку [16]. Справа була оскаржена до Європейського суду з прав людини у січні 2018 року [17]. Відсутність житлf та транзитного житла в Великій Британії зазвичай впливає на право жінок-циган і подорожніх жінок на достатній рівень життя [18].

У Великобританії з грудня 2017 року по лютий 2018 року загальний рівень зайнятості для жінок становив 71% порівняно з 79,8% для чоловіків [19]. Жінки, швидше за все, працювали на низькооплачуваних роботах, неповний робочий день і на небезпечних роботах [20]. Рівень зайнятості суттєво зміниться, якщо врахувати інші характеристики, такі як етнічна приналежність або інвалідність [21].

Професійна сегрегація є поширеною і вважається суттєвим фактором, що сприяє гендерному розриву в оплаті праці [28]. У 2017 році у Великобританії різниця в середній погодинній оплаті між усіма чоловіками та всіма жінками загалом становила 18,4% [29]. Різниця в середній погодинній оплаті між чоловіками і жінками, які працюють повний робочий день, становив 9,1% [30]. Якщо порівнювати з білими британськими жінками, то розрив в оплаті праці особливо великий для жінок-іммігранток з Пакистану та Бангладеш [31], а також для жінок-інвалідів (залежно від типу інвалідності від 4,3% до 18,9 %) [32].

Закон про рівність 2010 року доповнено у 2017 року вимогою  до роботодавців у приватному та добровільному секторі в Англії, Шотландії та Уельсі надавати інформацію про гендерний розрив в оплаті праці. Подібні вимоги були введені для роботодавців і у державному секторі [33]. Уряд Великобританії в квітні 2016 року запровадив новий національний прожитковий мінімум, який мав позитивний вплив на доходи жінок [34]. Однак організації підкреслили, що цей показник не відповідає реальному прожитковому мінімуму [35].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!