Курсова робота ” Система права та її основні елементи “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ ПРАВА, ЇЇ ОБ’ЄКТИВНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ОЗНАКИ 

1.1 Система права 

1.2 Об’єктивна обумовленість та основні ознаки системи права 

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ ПРАВА, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА 

2.1. Галузь права 

2.2. Інститут і підгалузь права 

РОЗДІЛ ІІІ. НОРМА ПРАВА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ПРАВА 

3.1. Поняття і ознаки норми права 

3.2. Структура норми права 

3.3. Види норм права   

3.4. Спеціалізовані (нетипові) норми права 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. «Система права: поняття та основні елементи» досить актуальна в наш час. Адже в умовах розвитку правової держави України, а тим більше ринкових відносин, наявність знань про систему права необхідна, бо регулювання й охорона суспільних відносин здійснюється через конкретну систему, систему права.

Досліджувана тема є дійсно актуальною і важливою в нашому житті. Досконале оволодіння вищеназваною темою роботи має неабияке значення для майбутніх юристів, які з впевненістю можуть надати правову допомогу у розв’язанні будь-якої ситуації у сфері системи права.

Слід зазначити, що розкриття суті цієї теми є просто необхідним. Адже, вивчаючи дисципліну «Теорія держави і права» ми маємо чітко орієнтуватися у понятті, характеристиці елементів системи права, в принципах побудови та функціонуванні системи права.

Слід зазначити, що досліджувана тема знаходить своє відображення у працях багатьох авторів. Це свідчить про те, що тема є досить обширною і містить велику кількість інформації. Кожен з авторів по різному викладав питання, давав власне тлумачення, приклади. Але від цього суть даної теми все ж залишається незмінною.

Концептуальні питання щодо понять системи права та системи законодавства досліджувались у працях відомих зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема: П. М. Рабіновича, Н. М. Оніщенко, С. С. Алексєєва, О. Ф. Скакун, Ф. А. Тихомирова, Ж. Карбон’є, Ю. С. Шемшученка, Л. С. Явича, Фрідріх Август фон Хайєк, М. І. Матузова, А. М. Вітченко, В. С. Нерестянц, Ю. М. Риженко, Д. А. Керімова, С. В. Поленіної, А. П. Зайця, М. С. Кельман, Л. І. Заморської, В. І. Гойман тощо.

Метою роботи є дослідження поняття, структурних елементів та принципів побудови та функціонування системи права.

Завдання курсової роботи:

1. в повному обсязі розкрити поняття системи права;
2. дати характеристику елементів системи права;
3. проаналізувати основні принципи побудови та функціонування системи права.

Об’єкт дослідження. Система права та її основні елементи.

Методи дослідження: методи формальної логіки ( аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія), загальнонаукові та спеціальні методи (історичний, системний, догматичний, метод аналізу визначень), за допомогою яких детальніше розкрито та усвідомлено зміст досліджуваних питань курсової роботи.

Предметом дослідження курсової роботи є система права та її основні елементи.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел. Загальний обсяг роботи складає 34 сторінок.

         

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ ПРАВА, ЇЇ ОБ’ЄКТИВНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ОЗНАКИ

1.1 Система права

 

В юридичній літературі затвердилася думка, що система права – це обумовлена економічним і соціальним устроєм структура права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі, підгалузі та інститути права. При характеристиці системи права необхідно пам’ятати, що вона є явищем об’єктивного характеру, що укладається не довільно, а у зв’язку із системою існуючих суспільних відносин.

Говорячи про єдність права, ще Ф. Енгельс підкреслював, що у сучасній державі право повинне не тільки відповідати загальному економічному становищу, не тільки бути його виразом, але також бути внутрішньо узгодженим виразом, що не спростовувало само себе в силу внутрішніх протиріч.

Існуючий соціальний лад суспільства і держави визначає в кінцевому рахунку ту чи іншу систему права, його внутрішню будівлю. Система права показує, із яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права властива своя система, що відбиває особливості цього типу держави. Законодавець не може, довільно видавати правові норми, змінювати історичний тип права. Він лише за допомогою правових приписів, лише юридично оформляє потреби суспільного розвитку.

Отже, в основі системи права лежать юридичні приписи, що ґрунтуються у середині її як цілісні композиції. Вони відбивають у системі права такі якості, як об’єктивність, узгодженість правових норм, їхню єдність, розходження спроможність відокремлення та інше.

Правові норми, крім іншого, забезпечують знання системи права, роблять рухливими її елементи, забезпечуючи тим самим усталеність системи права в цілому. як відомо у міру зміни суспільних відносин являється необхідність і у нових юридичних нормах, що відбивають ці зміни.

Відбувається якісне поповнення структурних елементів системи права, готових до відокремлення відповідно до специфіки регульованих ними суспільних процесів.

Система права – це сукупність чинних норм права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціальне (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.) Названі в цьому визначенні ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які звички існують між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Узгодженість системи права – це обумовлена наявність субординація і координаційних зв’язків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей в середині цієї системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає системи та відносно самостійні структурні елементи.

В політичній послідовності можна виокремити:

• структуру карти права;
• структуру правових інститутів, поділ їх на окремі правові норми;
• структуру підгалузі права – поділ її на політично пов’язані між собою правові інститути межах окремої галузі права;
• структуру галузі права – поділ її на логічно побудовані правові інститути та підгалузі права;
• структуру системи права – поділ її на логічно пов’язані між собою галузі права.

Об’єктивність системи права. Система права на результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій системі права, її галузям, інститутам, які склалися об’єктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що означає:

1. належність її до функціональних систем соціального порядку оскільки виникнення, існування і розвиток обумовленні загально людськими потребами – наданням організованості і рентабельності суспільними відносинам;
2. її інституціональний характер. Проявом цього є те, що юридичний матеріал в вигляді системи норм місяться здебільшого в нормативно правових актах, інших джерелах права, які надають праву чітко виражену інституціональну форму.
3. стабільність і динамічність її як правового явища;
4. пов’язаність її як прямими, опосередкованими відносинами і функціонуванням і діяльності держави, її органів законодавчих, право застосовних, контрольно наглядових та ін.

Система права має такі характерні риси:

1. розкриває внутрішню побудову, організацію права співвідношення його структурних елементів;
2. має об’єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;
3. складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;
4. як цілісне структурне утворення система права має риси єдності, відмінності взаємодії та узгодження складових елементів, здатності їх до поділу обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об’єктивними потребами інтересами соціального прогресу.

Під системою розуміється складно організоване ціле, яке містить окремі елементи, об’єднані різноманітними зв’язками і взаємовідносинами.

Будь яка система передбачає два основні компоненти: по-перше, структуру – обумовленість і набір «стосовно самостійних елементів в рамках єдиного (процесу явища), і по-друге взаємодію елементів структури.

Структура – стійка єдність елементів, законного зв’язку яких виражає впорядкованість, стійкість відносин, вона забезпечує збереження цілісності, єдності явища як системи, утворює її каркас. При цьому єдність елементів передбачає їх взаємодію між собою, що є способом існування системи. Завдяки взаємодії кожний елемент набуває своєрідних властивостей, притаманних системі в цілому. Його функціонування без системи не можливе.

Правове регулювання характеризується відносною самостійністю (автономністю), яка визначається наявністю в цьому таких фактичних і юридичних ознак, які відрізняють його від інших видів регулювання суспільних відносин. Фактична та юридична визначеність правового регулювання представлені передусім за його предметом і методом.

Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що регулює право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються. Цим відношенням притаманна якісна однорідність, вони піддаються відносно самостійному правовому регулюванню.

Предмет правового регулювання – це матеріальний критерій розподілу норм права на його структурні частини. Об’єктивний зміст і історико відповідних суспільних відносин є незалежними від законодавця.

Структура предмета правового регулювання охоплює такі елементи:

1. суб’єкти – індивідуальні та колективні;
2. їх поведінку (дії, діяльність);
3. об’єкти – предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких люди вступають у взаємозв’язок;
4. соціальні факти (обставини випадки) які безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин.

Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини; це такій юридичній критерії, який значною мірою залежить від предмета.

З цієї точки зору правовий метод являє собою певний підбір юридичного інструментарію, завдяки якому державна влада здійснює необхідний вплив на суспільні відносини з метою спрямування їх розвитку в бажаному порядку, напрямку.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!