Курсова робота “Спадковий договір”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

1.1 Становлення інституту спадкового договору

1.2. Поняття та ознаки спадкового договору

РОЗДІЛ ІІ. СТОРОНИ, ЗМІСТ ТА УКЛАДЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

2.1. Сторони спадкового договору

2.2. Зміст спадкового договору

2.3. Особливості укладення спадкового договору

РОЗДІЛ ІІІ. ЗМІНА ТА ПРИПИНЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

3.1. Зміна спадкового договору

3.2. Особливості розірвання спадкового договору

3.3. Інші підстави припинення спадкового договору

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема договірних відносин.

Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) передбачає низку нових інститутів, раніше не відомих цивільному законодавству України, серед яких, зокрема, й інститут спадкового договору, навколо якого виникає багато проблем, пов’язаних із внутрішньою суперечністю норм, які регулюють даний інститут, та їх практичною реалізацією.

Багато дискусійних питань виникає, коли йдеться про місце спадкового договору в структурі ЦК України. Очевидно, що як і будь-який інший договір, спадковий договір, у випадку його укладення, передбачає виникнення певних зобов’язань між його сторонами. Законодавець визначив за доцільне включити спадковий договір до Книги шостої, що регламентує спадкові відносини, тим самим констатуючи його тісний зв’язок із спадкуванням. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність визначення правової природи спадкового договору, встановлення його специфічних ознак.

Серед дослідників спадкового договору слід виділити роботу С.В.Мазуренко, в якій розглядалися питання правової характеристики спадкового договору як підстави виникнення договірних відносин, досліджувалося питання предмету спадкового договору, його суб’єктного складу, порядку укладення, виконання та розірвання. Окремі питання, які стосуються спадкового договору, досліджувалися також у працях В.В.Васильченка (питання юридичної сутності інституту спадкового договору та його вдосконалення в рамках цивільного законодавства України), З.В.Ромовської (питання загальної характеристики спадкового договору, особливостей суб’єктного складу та змісту спадкового договору), С.Я. Фурси, Є.І. Фурси (питання правової природи та практики застосовування норм, які регулюють інститут спадкового договору, органами нотаріату; змісту, форми та особливостей укладення спадкового договору залежно від виду майна, що передається у власність, а також питання суб’єктного складу спадкового договору), Ю.О. Заіки, Н.П.Шами (питання загальної характеристики інституту спадкового договору).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є цивільно-правова характеристика спадкового договору як інституту договірного права, а також визначення його юридичної природи, змісту та правового статусу сторін спадкового договору, підстав його припинення та особливостей правового регулювання відносин, які виникають на підставі цього юридичного факту.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

1. дослідити виникнення і розвиток спадкового договору;
2. визначити сутність спадкового договору;
3. уточнити коло осіб, які можуть бути відчужувачем та набувачем у спадковому договорі, та проаналізувати положення цивільного законодавства щодо особливостей укладення спадкового договору за участю подружжя;
4. визначити зміст спадкового договору;
5. розкрити порядок укладення спадкового договору;
6. дослідити підстави припинення спадкового договору.

Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають у зв’язку з укладенням, виконанням та припиненням спадкового договору.

Предметом дослідження є спадковий договір як правова форма передання майна у власність після смерті відчужувача.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.

Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку інституту спадкового договору у цивільних правовідносинах.

Методи аналізу та синтезу використовувалися у зв’язку з формулюванням поняття спадкового договору.

Історико-правовий метод використовувався при дослідженні процесу виникнення, розвитку та становлення інституту спадкового договору, формально-юридичний – при аналізі змісту правових норм, що регулюють відносини, які виникають у зв’язку з укладенням спадкового договору.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини, яка містить 3 розділи з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

1.1 Становлення інституту спадкового договору

 

Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римського приватного права. Однак, як це не дивно, саме римське право визнавало виключно дві підстави для відкриття спадщини: за заповітом або за законом. Спадкового договору римське право «…взагалі не допускало у спадщині: воно оголошувало недійсними будь-які договори, якими обмежувалася б воля заповідача, і навіть договори про відмову від спадщини, що повинна була відкритися» [6, с.278]. Римський закон допускав, правда, як особливий вид договору, — дарування на випадок смерті, однак такий договір не вважався обов’язковим для дарувальника і останній у будь-який час до відкриття спадщини міг взяти його назад.

В Стародавньому Римі, як свідчать джерела, іноді зустрічалися договори про спадкування — расtа dе suссеssіоnе futurа, однак вони все ж не мали там юридичної сили. Так, в одній з своїх конституцій імператори Діоклетіан і Максиміан з перших слів оголосили нікчемними договори про призначення спадкоємця (С. 5.14.5). Аналогічної точки зору римське право притримувалося і стосовно договорів про відмову від права спадкування (D. 38.16.16; D. 35.2.15.1). Таким чином, а ні договір про призначення спадкоємця, а ні договір про відмову від права спадкування не знайшли свого визнання за стародавнім римським правом.

Причина такого негативного ставлення до цих договорів міститься у першоджерелах римського права. Так, за виразом відомого римського юриста Ульпіана такий договір вважався соntrа bоnоs mоrеs (D. 45.1.61), що пояснювалося намаганням законодавця попередити вбивства, які виникали у Стародавньому Римі в гонитві за спадщиною. «Нам, всі такі договори уявляються ненависними і повними самих небезпечних і сумних наслідків. З огляду на це, відповідно до стародавніх правил ми звеліли у всякому випадку не визнавати цих договорів, як таких, що містять в собі противні добрим вдачам умови», — вказував імператор Юстиніан (С. 2.3.30). Наріжний камінь цієї проблеми криється, однак не в побуті і вдачі тогочасного римського суспільства, а в самій сутності всієї системи стародавнього римського спадкового права.

 

1.2. Поняття та ознаки спадкового договору

 

Спадковий договір частково схожий на договір про довічне утримання, що укладався раніше за старим Цивільним кодексом. Там також мова йшла про догляд, забезпечення продуктами і тому подібні речі. Але коли укладався договір довічного утримання, право власності на квартиру одразу ж переходило від відчужувача до набувача, і набувач міг перевезти відчужувача до іншого місця проживання й оселитися у квартирі сам. Втім, у набувача не було можливості продати квартиру, бо нотаріус, котрий посвідчував договір довічного утримання, накладав заборону на відчуження квартири. Інформація про заборону відчуження вносилася до спеціального реєстру. Повне право власності на квартиру за договором довічного утримання до набувача переходило тільки після смерті відчужувача.

У випадку укладання спадкового договору право власності на квартиру до набувача не переходить аж до смерті відчужувача. Це обмежує можливості набувача до смерті відчужувача користуватися квартирою. В той же час нотаріус, котрий посвідчив спадковий договір, все одно накладає заборону на відчуження квартири, тільки на цей раз, щоб її протягом дії договору не міг продати відчужувач.

Спадковий договір не може обмежувати законні права набувача. Наприклад, відчужувач не може вимагати від набувача, щоб той оселився в певному місці або обмежувати у договорі право набувача взяти шлюб.

Набувачем квартири за спадковим договором можуть бути і громадяни, і організації, установи, підприємства. Спадковий договір має бути укладений у письмовій формі і обов’язково посвідчений у нотаріуса, без цього він не матиме законної сили. Посвідчувати спадкові договори можуть як державні, так і приватні нотаріуси. Право власності відчужувача на майно, що є предметом спадкового договору, повинно бути підтверджене правовстановлюючими документами [3, с.40].

Спадковий договір є інститутом договірного, а не спадкового права, незважаючи на його розміщення у Книзі шостій ЦК України – “Спадкове право”. До спадкового договору не застосовуються норми спадкового права в силу відсутності юридичного складу спадкового правонаступництва.

Такий висновок ґрунтується на тому, що:

1) відчужувач не може розпорядитися майном, яке є предметом спадкового договору, на випадок смерті;

2) майно, яке є предметом спадкового договору, не включається до складу спадщини;

3) набувач може оформити право власності на майно, яке є предметом спадкового договору, негайно після смерті відчужувача, а не по спливу 6-місячного строку, встановленого для оформлення права на спадщину;

4) майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом заповідального відказу;

5) на таке майно після смерті відчужувача не можуть претендувати особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині;

6) майно, яке є предметом спадкового договору, на момент його укладення визначене конкретно і не може бути відчужене.

 

РОЗДІЛ 2

СТОРОНИ, ЗМІСТ ТА УКЛАДЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

2.1. Сторони спадкового договору

 

При визначенні кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому договорі законодавець відходить від традиційного критерію, який кладеться в основу визначення сторін цивільно-правового договору, а саме – поділу осіб на фізичних та юридичних. При такому формулюванні поза увагою залишається питання про те, що відчужувачем у спадковому договорі не може бути юридична особа.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа. Набувачем у спадковому договорі, якщо йдеться про фізичну особу, може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа. І відчужувачем, і набувачем у спадковому договорі можуть бути кілька фізичних осіб. Якщо набувачем у спадковому договорі є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності, а їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним [18, с.54]. З метою уточнення кола осіб, які можуть бути відчужувачем та набувачем у спадковому договорі, та визначення правового режиму майна, набутого на підставі спадкового договору кількома фізичними особами окремими дослідниками, пропонується викласти ст.1303 ЦК України в такій редакції:

“Стаття 1303. Сторони у спадковому договорі.

1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа.
2. Набувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.
3. Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності.

 

2.3. Особливості укладення спадкового договору

 

Укладення спадкового договору являє інтерес і має бути проаналізоване у двох аспектах:

1) визначення змісту угоди сторін, а відтак і змісту відповідних правовідносин, що виникають на його основі;

2) встановлення особливостей і правового значення процедури оформлення спадкового договору.

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, мають диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд [13, Ч.1 ст.628]. Саме диспозитивними за своїм характером є норми Цивільного кодексу, які стосуються змісту спадкового договору.

Так, у ст. 1302 ЦК у визначенні спадкового договору лише згадується про те, що набувач зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), а у разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд.

Цей висновок підтверджує й аналіз ст. 1305 ЦК «Обов’язки набувача у спадковому договорі», яка встановлює, що набувач за спадковим договором може бути зобов’язаний вчиняти певні дії майнового чи немайнового характеру до відкриття спадщини чи після її відкриття. Як випливає з положень цієї статті, сторони мають право визначити характер дій (майнові чи немайнові), конкретний їхній перелік, порядок і час (до відкриття спадщини чи після її відкриття) вчинення.

Визначаючи вимоги до змісту спадкового договору, які мають дотримуватися при його укладенні, слід враховувати загальне положення цивільного права стосовно того, що залежно від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до трьох основних груп: істотні, звичайні та випадкові.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!