Курсова робота “Технологiї соціальної роботи з жертвами насильства”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

1.1. Генезис наукових поглядів на проблему домашнього насильства у соціально-психологічній теорії

1.2. Теоретичний аналіз поняття домашнього насильства його види та характерні особливості

1.3. Соціально-психологічні аспекти гендерних особливостей жінок та дітей – жертв сімейного насильства

РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЖЕРТВАМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

2.1. Основні напрямки та форми соціальної роботи з жертвами домашнього насильства

2.2. Аналіз та особливості технологій соціальної реабілітації потерпілих від домашнього насильства

2.3. Характерні особливості профілактика домашнього насильства та практичний досвід надання соціальної допомоги в Україні 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність та доцільність дослідження. Соціально-економічні зрушення, які постійно відбуваються у суспільстві, євроінтеграція ставлять все нові і нові вимоги до пошуку нових технологій та програм соціально-психологічної корекційної роботи з жертвами насилля у соціальному середовищі. Проблема насилля і жерт домашнього насилля в науковому просторі стає доцільною, коли суспільство переживає критичний етап свого розвитку. За останні десятиліття актуальність інтерес до обраної теми лише зростає. Трансформація минулої соціальнополітичної системи, високий рівень протестних настроїв, війна, радикальна зміна цінностей і вимушена переорієнтація поведінки призвели до вибухів агресії та домашнього насилля, зростання, злочинності та духовна спустошеність.

Так як сім’я є основою прогресивного суспільства, і будь які трансформації в суспільстів мають великий вплив на розвиток держави. Будучи об’єктом  суспільства, саме сім’я як мала соціальна група легко піддається впливам негативних факторів, які здійснюють соціальні процеси. Стрімке зростання рівня домашнього насилля, спричинене більшою половиною критичних змін у суспільстві. І тому саме на соціальних працівників покладена місія змін і покращення ситуації в сфері домашнього насилля. Одним з ефективним кермом у регулюванні насилля є соціально-психологічні технології соціальної роботи.

Технології соціальної роботи – це система заходів, які направлені на виправлення дефектів у соціальному та психологічному розвитку чи поведінці особистості, за рахунок специфічних методів та форм та програм соціально-психологічного впливу. На сьогоднішній день соціально-психологічні технології широко використовується в системі соціальної та психологічної допомоги подолання домашнього насилля.

Дослідженням явища насильства у сім’ї займалися науковці В.Гончаров, М.Остащенко, В.Степовик, А. Антонова, Л. Альперн, Є. Казакова, А. Бесєдіна, О.Білова, В.Бондаровська, М.Вовчик-Блакитна, В.Захожа, З.Зайцева та інші.
Проблеми профілактики та подолання наслідків насильства у сімї вивчають О. І. Грабська, Т.Журавель, Н.Коробченко, В.Кузьміна, К.Левченко, О.Мурашкевич, О.Нікітіна, Н.Осухова, Г.Роменський, О.Сафронова, О.Сидоренко, О. Шинкаренко та інші.

Аналіз філософської, соціологічної, психолого-педагогічн ї літератури щодо питання профілактики насильства в сімї показав, що, з одного боку, існує значна кількість наукових досліджень щодо змісту, форм, методів профілактики насильства у сім’ї, а з іншого, залишаються недостатньо розробленими у науковій літературі питання щодо розуміння відповідальності, обов’язків пов’язаних з батьківством, уявлення про виховання дитини в сім’ї, сприяння її здоровому розвитку.

Таким чином, можна стверджувати, що проблема попередження й подолання сімейного насильства на сьогодні є досить актуальною і це зумовлює гостру потребу її вирішення на рівні теорії та практики соціальної роботи. Все це обумовило вибір теми курсової роботи «Технологiї соціальної роботи з жертвами насильства».

Мета дослідження – теоретично проаналізувати проблему домашнього насильства, визначити особливості здійснення технологій соціальної роботи роботи з жертвами насильства.

Відповідно до поставленої мети, нами визначено завдання дослідження:

1. Теоретично проаналізувати проблему домашного насильства:генезис наукових поглядів.
2. Виявити соціально-психологічні аспекти гендерних особливості жінок і дітей, як жертв домашнього насилля.
3. Проаналізувати методи і форми соціальної роботи з жертвами домашнього насилля.
4. Визначити особливості технологій реабілітації та соціальної профілактики домашнього насилля.

Об’єкт дослідження – жертви домашнього насилля.

Предмет дослідження – технологій соціальної роботи роботи з жертвами насильства.

Методами дослідження. Для досягнення мети, вирішення завдань у курсовій роботі використано такі загальнонаукові методи дослідження: теоретичні – аналіз, синтез, опис, порівняння, систематизація, узагальнення соціологічної педагогічної, психологічної літератури та наукових публікацій, які в результаті дали змогу охарактеризувати стан проблематики дослідження.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Містить 1 таблицю, 1 рисунок. Основний зміст роботи викладений на 33 сторінках.

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

1.1. Генезис наукових поглядів на проблему домашнього насильства у соціально-психологічній теорії

 

Останніми роками в Україні приділяється значна увага запобіганню та протидії домашньому насильству, яке не лише призводить до втрати найцінніших людських надбань – життя та здоров’я, а й завдає серйозної соціальної та моральної шкоди суспільству. Сучасний спосіб вирішення проблеми домашнього насильства полягає в тому, щоб, з одного боку, закріпити її в суспільній свідомості як міжособистісну проблему, а з іншого – обґрунтувати її обов’язком держави гарантувати права людини в усіх сферах життя, в тому числі і в сімейних відносинах [3].

Терміни «домашнє насильство» та «насильство в сім’ї» використовуються в обов’язкових та рекомендаційних міжнародних документах на рівні Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи та Європейського Союзу. Тут слід згадати Загальну декларацію прав людини 1948 року [3], яка вважається ключовим документом у сфері захисту прав людини. Декларація про ліквідацію дискримінації щодо жінок 1967 року, яка була замінена в 1979 році однойменною Конвенцією, закликає вжити всіх відповідних заходів для розвитку громадської думки відповідно до національних зусиль, спрямованих на ліквідацію забобонів, звичаїв і всіх інших явищ, заснованих на ідеї неповноцінності жінок [4].

Декларація про ліквідацію насильства щодо жінок 1993 року визначає насильство щодо жінок як будь-який акт насильства за ознакою статі, який заподіює або може заподіяти фізичну, сексуальну чи психологічну шкоду або страждання жінкам, включаючи погрози вчинення таких актів, примус або довільне позбавлення волі, незалежно від того, чи відбувається він у громадському чи приватному місці. У Декларації також зазначено, що насильство щодо жінок включає фізичне, сексуальне та психологічне насильство в сім’ї [5].

Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок на своїй 11-й сесії ухвалив Загальну рекомендацію № 19 щодо насильства щодо жінок, в якій прямо зазначено, що «насильство щодо жінок є однією з форм дискримінації, яка серйозно впливає на здатність жінок користуватися своїми правами і свободами нарівні з чоловіками». Домашнє насильство вважається однією з форм насильства щодо жінок, оскільки від нього непропорційно часто страждають жінки, і саме жінки найбільше потерпають від цього порушення прав людини [6].

У постанові Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.2007 № 1087 «Про консультативні установи з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми» термін «домашнє насильство» замінено терміном «домашнє насильство». На законодавчому рівні термін запроваджено Верховною Радою України 7.12.2017 року шляхом прийняття Закону України № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який спрямований на реформування державної системи запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі.

Цей закон визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в побуті, між родичами, колишнім чи теперішнім подружжям або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі, незалежно від місця проживання постраждалого, а також погрози вчинення таких діянь [1]. Значимість проблеми сімейного насильства обумовлена тим, що очевидним є його деструктивний вплив на психологічну рівновагу підростаючого покоління, на успішність його соціалізації, тобто на рівень стабільності держави в майбутньому.

Явище домашнього насильства є проблемою, що перебуває в стику соціологічної науки і кримінології і має очевидний міждисциплінарний характер, оскільки певний обсяг досліджень із справжньої проблематики має також у психології та педагогіці. Міждисциплінарний підхід до цього явища актуалізується ще й тим, що в реальній практиці мають місце складності у вибудовуванні вичерпного переліку причин розвитку домашнього насильства. Цей феномен містить у собі ускладнене поєднання різноманітних форм, серед яких найбільш характерно насильство психологічне, поетапно набуває форми фізичного вираження [11]. Інтерес соціологів до цієї форми відхиляється обумовлений, передусім, очевидністю загрози самому інституту сім’ї як основи суспільного функціонування. У правовому полі справжня проблема розглядається, по-перше, у зв’язку з тяжкістю наслідків як фактичних, так і латентних, а по-друге, як предмет, що вимагає активних превентивних заходів [20].

М.В. Іщенко у своїй роботі «Соціальні практики запобігання домашньому насильству над жінками» доповнює актуальність досліджуваної проблеми впливом на приватне та публічне життя людей. Обґрунтовуючи необхідність поглибленого вивчення даного явища на полі соціологічної науки, вона пише: «Здійснення нового соціологічного підходу до дослідження проблеми домашнього насильства особливо важливо у сучасній українській ситуації, коли нагальним завданням стає усвідомлення умов та наслідків соціальних конфліктів, способів їх попередження та ненасильницького вирішення». Аналізуючи ступінь розробленості цієї проблеми, слід передусім зазначити, що концептуалізація проблем сімейного насильства, переважно, сформована теорії соціального конфлікту. У контексті цієї теорії закладено наукові розробки Т. Боттомора, М. Вебера,

Т. Веблена, Р. Дарендорфа, Еге. Дюркгейма, Р. Зіммеля, Л. Козера,О. Конта, К. Маркса, В. Паретої та ін. За підсумками дослідження, проведеного даними авторами, було висунуто тезу у тому, що у основі сімейного конфлікту покладено як соціально-економічні причини, а й особистісні, які виражаються у прагненні перерозподілу владних функцій у структурі сім’ї з допомогою механізмів примусу [6].

Значний внесок у розробку понятійного апарату домашнього насильства внесено поруч вітчизняних та зарубіжних авторів. Це, передусім, Л. Аттвуд, С.М. Бурова, Д. Готтман, Є.В. Забадикіна, Б. Леннеєр-Аксельсон, А.А. Панова, М.П. Пісклакова, К.М. Середа, А.Б. Синельников, Л. Вокер, М. Хегай, Є.І. Холостова, Б.Ю. Шапіро, Д.А. Шестаков, М. Еткінсон, Н. Якобсон.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!