Курсова робота ” Захист у кримінальному процесі “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ЗАХИСНИКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 

1.1. Поняття тa мета діяльності зaхисникa в кримінaльному процесі 

1.2. Підстaви учaсті зaхисникa в кримінaльному процесі та способи зaлучення aдвокaтa як зaхисникa до учaсті у спрaві 

1.3. Випадки обов’язкової участі захисника 

РОЗДІЛ ІІ. АДВОКАТ – ЗАХИСНИК В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 

2.1. Порядок залучення захисника в кримінальному провадженні та для проведення окремої процесуальної дії 

2.2. Порядок відмови або заміни захисника в кримінальному провадженні

2.3. Підтвердження повноважень захисника

2.4. Поняття обов’язкової участі захисника 

РОЗДІЛ ІІІ. БЕЗКОШТОВНА ВТОРИННА ПРАВОВА ДОПОМОГА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Значна угава приділяється правовим інститутам, які покликані захищати права людини з метою формування та становлення правової держави і громадянського суспільства в Україні. Їх безпосередня ефективність і важливість для суспільства враховуються з точки зору забезпечення та визнання законних прав і свобод держави кожного громадянина, оскільки вони є пріоритетною рисою правової та демократичної держави.

Здійснення законодавчо закріплених прав і свобод кожної людини є необхідним і важливим конституційним положенням. Відповідно до статті 3 Конституції України як основного закону держави, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються вищими соціальними цінностями. Крім того, основний державний документ передбачає чіткі права людини і громадянина, в тому числі право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги, право обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину на допомогу захисника.

Звичайно, можна заперечити, що для побудови правової держави необхідно скорегувати і закріпити гарантії правового захисту громадян. Тому держава повинна розробити механізми для певного правозахисного інституту як адвокатура.

Саме тому Кримінально-процесуальний закон України 2012 року побудований таким чином, щоб реалізація прав і законних інтересів фізичних осіб мала надійний механізм здійснення правового захисту. Враховуючи розвиток правових поглядів, систему гуманізму і демократії або розуміння Європейського суду з прав людини, право на захист є невід’ємною частиною прав людини і громадянина. Процес реформування кримінального правосуддя вимагає вивчення ключових питань забезпечення прав і свобод підозрюваних або обвинувачених у скоєнні кримінальних злочинів, включаючи участь у ньому захисника.

Зараз участь адвокатів захисту в кримінальному судочинстві як одного з найважливіших учасників кримінального судочинства, реалізація законних прав і вивчення питань, пов’язаних з інтересами людей і громадян, продовжують залишатися важливими питаннями для розгляду.

Питання, що стосуються данної теми розглядали такі вчені, як: Альперт С. А., Грошевий Ю. М., Лобойко Л. М., Маланчук Л. М., Остафійчук Г. В., Попелюшко В. О., Рибалко О. В., Тацій В. Я., Шило О. Г., Шнягін О. Г. та iншi.

Метою курсової роботи є аналіз та вивчення особливостей участі захисника та його ролі у забезпеченні прав і законних інтересів фізичної особи під час кримінального провадження.

Завданнями роботи є:

1. Визначення поняття та цілей діяльності захисника в кримінальному процесі.
2. З’ясування підстав участі захисника в кримінальному процесі та способів залучення адвоката як захисника до участі у справі.
3. Аналіз прав і обов’язків захисника.

Об’єктом дослідження курсової роботи є захисник та його професійна діяльність з точки зору чинного законодавства.

Предметом дослідження курсової роботи є найважливіший аспект участі захисника в кримінальному судочинстві, як один з основних напрямів його професійної діяльності, його права та обов’язки.

Методи дослідження. При написані курсової роботи були використані такі методи: метод теоретичного аналізу та систематизації; порівняльно-історичний метод; формально-юридичний.

Структура курсової роботи. У курсовій роботі відображено розуміння поняття захист, право на захист, виявлено особливості діяльності захисника в кримінальному процесі, розглянуто процесуальні права та обов’язки захисника.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ЗАХИСНИКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

1.1. Поняття тa мета діяльності зaхисникa в кримінaльному процесі

 

Основним учасником кримінального процесу захисту виступає захисник, який має право захищати особу, яка звернулася до неї: підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, а також особи до якої передбачається застосування примусових засобів медичного чи виховного характеру. Конституція України, зокрема стаття 59, проголошує, що громадяни рівні перед законом, наділені рівними конституційними правами і свободами, є незалежними у виборі захисника [2].

Таким чином, можна сказати, що ця конституційна норма відображає свободу кожного громадянина вільно вибирати захисника для забезпечення своїх законних прав та інтересів. Прийнятними і можливими способами поведінки в суспільстві є свобода особи. Права і свободи людини є чіткими показниками демократії в державі та громадянському суспільстві. Велика кількість суб’єктів беруть участь у кримінальному судочинстві, встановлюють правові відносини один з одним, захищають свій правовий статус і виконують покладені на них обов’язки.

З практичної точки зору ми знаємо, що кожен, хто потрапляє в сферу правосуддя, в даному випадку злочинці, намагаються ефективно захистити свої права та інтереси [1, с. 237]. Серед думок вчених існують різні версії розуміння поняття захисту в кримінальному судочинстві.

Наприклад, деякі дослідники вважають, що захист у кримінальному судочинстві – це сукупність процесуальних дій і відносин, спрямованих на повне, всебічне або часткове спростування звинувачень проти особи, яка гарантує дотримання прав цієї особи.

Інші вчені пояснюють – як систему поведінки, яка передбачена законом суб’єкта захисту і не заборонена, забезпечує повне або часткове спростування фактичних і юридичних аспектів затвердження або обвинувачення, прояснює обставини, що спростовують затвердження або обвинувачення, виключає відповідальність і покарання правопорушника [8, с. 285].

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» захист визначається видом адвокатської діяльності. Його суть і значення полягає в захисті прав, свобод і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених і виправданих осіб. Особа, питання про видачу якої іноземній державі (екстрадицію) розглядається з урахуванням питання про примусові заходи медичного або педагогічного характеру або їх застосування в кримінальному судочинстві [5].

Враховуючи різноманітність визначень терміну «захисник» в юридичній літературі, можна запропонувати деяке розуміння цього визначення, зокрема:

1. захисником вважається особа, яка захищає права і законні інтереси підозрюваного або обвинуваченого відповідно до чинного законодавства;
2. захисник – це особа, яка надає юридичну і правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому, підсудному і засудженому;
3. захисником необхідно розглядати тих, на кого покладена функція захисту, в якості захисників;
4. захисник – учасник кримінального судочинства, який зобов’язаний усіма передбаченими законом засобами і методами знизити відповідальність або сприяти встановленню обставин для виправдання клієнта і захисту тих, хто до нього звертався [8, с. 286].

Поняття «захисник» визначено на законодавчому рівні. Згідно ст. 45 Кримінального процесуального кодексу України, захисник – це адвокат, який захищає підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Однак законодавець встановив положення про те, що адвокат не може захищати себе сам. Ця інформація не внесена до Єдиного реєстру українських юристів. Або Єдиний реєстр адвокатів України містить інформацію про призупинення або зупинення прав на зайняття адвокатською діяльністю [3].

Автор науково-практичного коментаря до Кримінально-процесуального законодавства України стверджує, що участь захисників є важливою процесуальною гарантією захисту прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених та інших осіб, які підлягають кримінальному переслідуванню. КПК обмежує число людей, які можуть стати адвокатами захисту, які мають свідоцтво про право займатися юридичною практикою і професійно виконувати функції захисту. Діяльність захисника відіграє важливу роль у кримінальному судочинстві, оскільки його основним завданням є захист прав обвинуваченого або підозрюваного.

Презумпція невинуватості пов’язана зі здійсненням права на захист, суть якого полягає в тому, що якщо його невинуватість доведена в суді і підтверджена вироком суду, обвинувачений виправдовується. Це завдання адвоката: довести невинність свого клієнта можливими законними методами і засобами.

Призначення адвоката не означає повної правової допомоги. Це пов’язано з тим, що існують суб’єктивні або об’єктивні ситуації, в яких адвокати не можуть гарантувати ефективне здійснення права на захист нужденної особи, і правоохоронні органи і вжити необхідні заходи. Наприклад, надати особі, яка потребує захисту, можливість замінити адвоката або призначити іншу людину, якщо він не може самостійно замінити адвоката з причин, пов’язаних з його фізичними вадами або економічним становищем [6, с. 113].

Якщо проаналізувати норми чинного кодексу і кодексу 1960 року, то можна провести аналогії і знайти деякі відмінності між ними. Зокрема, в чинному КПК України значно розширено нормативний опис права на захист з боку законодавчого органу. Наприклад, вимоги статті 21 кодексу 1960 р. описують право органів попереднього слідства, прокуратури і судів наймати адвокатів і встановлюють обов’язкове право на захист відповідно до зобов’язання дозволити особі, а також надати можливість особі захищатись встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення та забезпечення охорони її особистісних інтересів.

І в чинному кодексі, особливо в ст. 20 КПК України, розглядається забезпечення права на захист, а також обов’язок забезпечити право слідчих, прокурорів, слідчих суддів, судів роз’яснювати підозрюваному і роз’яснювати його права і отримувати кваліфіковану юридичну допомогу за його вибором або призначеного захисника, а й більш повно деталізує саме поняття права на захист, яке полягає в наданні підозрюваним, обвинуваченим і виправданим особам можливості пояснювати твердження або звинувачення усно або письмово, права збирати і представляти докази, права особисто брати участь у кримінальному судочинстві, права користуватися юридичною допомогою і можливості здійснювати інші передбачені процесуальні права, передбачені КПК. Законодавцем звертається увага і на можливість надання цим особам безкоштовної юридичної допомоги за рахунок держави [7, с. 93].

Важливо відзначити, що захисник, як учасник справи, не представляє свої власні інтереси або інтереси правосуддя в кримінальному судочинстві, але в першу чергу він покликаний захищати інтереси підозрюваного або обвинуваченого. Таким чином, участь адвокатів захисту в кримінальному судочинстві є ефективним засобом забезпечення права на захист підозрюваних, обвинувачених і підсудних. Оскільки його діяльність носить соціальний характер і спрямована на спростування звинувачень, встановлення обставин, що знижують відповідальність клієнта, і запобігання порушенням його конституційних прав, це не тільки на благо обвинуваченого (підозрюваного), а й на благо правосуддя [4, с. 93].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!