Реферат “Різні підходи до розуміння поняття «демократія» (від давнини до сучасності)”

ВСТУП

Актуальність теми. Протягом усієї історії людства найблагородніші його представники прагнули створити теорію ідеального суспільства, в якому панували б соціальна справедливість, мир, щастя, а люди стали б вільними й рівноправними. Головним було віднайти соціальний механізм, за допомогою якого суспільство могло б справедливо розподіляти суспільні блага між громадянами. Ця ідея ототожнюється, в першу чергу, з теорією демократії. У зв’язку з цим постає актуальна проблема вивчення такого надзвичайно непростого феномена, як демократія.

Прагнення піддавати сумніву класичну теорію демократії, її ідеї і принципи виникло не в наші дні. Ще Г. Кельзен 1920 року писав, що гасло демократії домінує майже неподільно в думках людей ХІХ і ХХ століть. А відтак воно, як і будь-яке інше гасло, втрачає справжній сенс. Люди, підкоряючись політичній моді, використовують це поняття доречно й недоречно, зловживають ним більше, ніж будь-яким іншим політичним поняттям, внаслідок чого воно набуває часом протилежного значення.

Це відбувається доти, доки «інтелектуальна порожнеча, яка звичайно супроводжує вульгарну політичну мову, не вихолощує це поняття до стану умовної фрази, що не претендує більше на жодний чіткий зміст». Така думка, безперечно, актуальна й сьогодні, адже термін „демократія” вживається часто зовсім бездумно, іноді в значенні зовсім далекому від справжнього.

В Україні наявна певна кількість наукових досліджень, присвячених тим чи іншим аспектам феномена демократії. Серед них праці Ф. Барановського, М. Буника, А. Грамчук, Н. Гедікової, В. Дергачова, М. Лукашевича, Ф. Рудича та інших. Однак постійна експлуатація цього поняття на рівні буденної свідомості, переважання емоційних і часто некомпетентних оцінок поступово вихолощують науковий зміст концепту демократії.

1. Розуміння поняття «демократія» у давнину

Слово демократія походить від грецького слова «демос», що означає «народ», і «кратос», тобто влада, тому демократія може розглядатися як «влада народу»: спосіб правління, який залежить від волі народу. Існує багато різних моделей демократичного уряду в усьому світі, тому іноді простіше зрозуміти, в чому полягає ідея демократії, ніж в чому її суть. Демократія — це не самодержавство чи диктатура, де править одна людина, і це не олігархія, де правителями є невелика частина суспільства. Щоб правильно зрозуміти, варто сказати, що демократія — це навіть не є «влада більшості», якщо це означає, що інтереси меншин ігноруються повністю. Демократія, принаймні в теорії, є уряд, що діє від імені всіх людей, відповідно до їх «волі».

Стародавнім грекам приписують створення найпершої демократії, хоча були, напевно, більш ранні приклади існування примітивної демократії в інших частинах світу. Грецька модель була створена у V столітті до н. е. в місті Афіни. Серед моря автократії та олігархії, які були нормальними формами правління того часу, афінська демократія виділялась серед інших.

Однак у порівнянні з тим, як ми розуміємо демократію сьогодні, афінська модель мала дві важливі відмінності:

1. Вона мала пряму форму демократії, іншими словами: замість того, щоб обирати представників управління від імені народу, «народ» самостійно зустрічався, обговорював питання уряду, а потім реалізовував узгоджену політику.
2. Така система була можливою частково тому, що «народ» був дуже обмеженою категорією. Ті, хто міг безпосередньо брати участь — це була невелика частина населення, оскільки жінки, раби, іноземці і, звичайно, діти, були виключені. Кількість людей, які брали участь, однак, набагато більша, ніж в сучасній демократії: можливо, 50 тисяч осіб займалося безпосередньо політикою, тоді як суспільство налічувало близько 300 тисяч осіб.

З ускладненням політичного розвитку суспільства дефініція демократії одержувала все складніші, неоднозначні тлумачення. Ще в античній Греції Протагор, Горгій, Тразімах, Псевдо Ксенофонт по різному трактували це поняття. Загальновідоме скептичне ставлення Платона і Аристотеля до демократії як до «неправильної форми» правління.

У праці «Політика” Аристотель сформулював первинне визначення демократії. Але слід пам’ятати, що мислитель вважав демократію найневдалішою з усіх можливих форм правління: „Більш менш чистою демократією є така, що забезпечує рівність – вона передбачена законом даної держави, і бідні не зазнають більшого пригнічення, ніж багаті; верховна влада не належить жодному з цих прошарків, обидва вони беруть в ній участь. Якщо, як вважає дехто, свобода і рівність є найважливішими ознаками демократії, то це знайшло свій вияв, головним чином, у тому, щоби всі брали участь у державному управлінні. А тому, що народ представляє у демократії більшість і постанови більшості мають вирішальне значення, такого роду державний устрій і є демократією» [1].

Сьогодні, на нашу думку, це визначення можна вважати утопічним, оскільки ні суто теоретично, ні технічно всі члени суспільства не можуть брати участі в державному управлінні. Давньогрецькі мислителі пов’язували форму державного управління з суспільним життям і умовами суспільного розвитку. Цю думку розвивали і середньовічні європейські теоретики, а також батьки американської демократії. Так, один із авторів американської моделі демократії Дж. Медісон вважав демократію компромісом влади більшості з владою меншості, який досягається рівноправною участю всіх дорослих громадян у політичному процесі, з одного боку, і обмеженням їх суверенітету, з іншого [2].

Інший американський вчений, Й. Шумпетер, визначає демократію як форму правління, «інституціональне пристосування для ухвалення політичних рішень, завдяки якому індивіди одержують можливість впливати на владу, використовуючи як інструмент суперництво політичних сил у перегонах за голосами громадян» [3].

Для отримання повного тексту придбайте роботу!