Реферат “Штучний інтелект. Як суб`єкт авторського права. Проблеми та перспективи правового регулювання”

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Правове регулювання та його механізм

1.1.Характеристика основних засобів, способів та типів правого регулювання

2. Проблеми та перспективи правового регулювання

2.1. Штучний інтелект як суб’єкт авторського права

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Нині у світі проходить інформаційна епоха. Така категорія, як інформація, стає з кожним днем усе більш актуальною та впроваджується в усі сфери суспільного та приватного життя людства. За допомогою інформації проходять всі комунікативні процеси нашого суспільства. Важко уявити наш світ без інформаційно-комунікативного елемента: людина культивує інформацію та людина ж її і сприймає. Проте з розвитком ІТ-технологій та кібернетики в наш час усе частіше йдеться про незалежність і автономність у продукуванні інформації штучним інтелектом.

У науковому середовищі все більше оперують гіпотезами про створення повноцінного інтелекту на основі концепції свідомості людини. Принципова можливість моделювання інтелектуальних процесів випливає з основного гносеологічного результату кібернетики, який полягає в тому, що будь-яку функцію мозку, будь-яку розумову діяльність, описану мовою із суворо однозначною семантикою за допомогою скінченного числа слів, у принципі можна передати електронній цифровій обчислювальній машині.

Сучасні ж наукові уявлення про природу мозку дають підстави вважати, що принаймні в суто інформаційному аспекті найістотніші закономірності мозку визначаються скінченною (хоч, може, й надзвичайно великою) системою правил (Штучний інтелект, 2020). Тому можна говорити про можливість визнання Штучного Інтелекту як суб’єкта цивільного права та права загалом.

 

 1. Правове регулювання та його механізм

 

Вчення про правове регулювання досить грунтовно розроблено в юридичній науці. Зазначимо, у сучасний період існує кілька підходів до поняття правового регулювання:

• діяльність держави і суспільства з підготовки та прийняття нормативно-правових актів;
• цілеспрямований вплив на суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів;
• застосування норм права, інших юридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування та прогресивного розвитку, а також впливу на поведінку людей.

А.І. Бобильов зауважує, що з правовим регулюванням пов’язана система російського права, оскільки основними критеріями побудови системи права є: предмет правового регулювання, метод правового регулювання, об’єкт правового регулювання, принципи правового регулювання [5, с.169]. На думку, С.М. Ревіної, не можна зводити правове регулювання лише до підготовки та прийняття нормативних актів, бо без реалізації правових норм неможлива реальна дія права. Не можна розглядати правове регулювання як застосування правових норм. Як відомо, реалізація права включає у собі як застосування, так і дотримання, використання і виконання правових норм. Тому правове регулювання включає як процес створення правових норм, так і їх реалізацію за допомогою різноманітних правових засобів [9,с.154].

Слід зазначити, у літературі поруч із поняттям «правове регулювання» використовується термін «правове вплив», але ці категорії різні. Правове вплив включає у собі правове регулювання, і навіть інші правові засоби та форми впливу поведінка людей (правосвідомість, правову культуру, правові принципи). Як зазначає О.В. Малько, предмет правового регулювання є предметом правового впливу, оскільки в останній входять і ті економічні, політичні, соціальні відносини, які правом не регулюються, але на які воно так чи інакше поширює свій вплив [3,с.412].

С.С. Алексєєв підкреслює, що правове регулювання, на відміну інших правових форм правового впливу, завжди здійснюється у вигляді свого особливого «інструментарію», властивого лише праву, механізму, покликаного юридично гарантувати досягнення цілей, які ставив законодавець, видаючи чи санкціонуючи юридичні норми, у межах певних типів, моделей юридичного на суспільні відносини [1,с.89]. Зазначимо, В.В. Лазарєв запропонував критерієм для розмежування правового регулювання та правового впливу вважати юридичні кошти, що становлять основу такого впливу. Звідси, правове регулювання спирається на нормативний вплив, а правовий вплив поєднує всі нормативні та індивідуальні юридичні засоби [9,с.134].

З таким підходом не згоден В.М. Реуф. На його думку, «суть понять правового регулювання та юридичного впливу полягає не в тому, що одні кошти (норми права) лише регулюють, а інші засоби (наприклад, правозастосовні акти) впливають на суспільні відносини, не регулюючи їх. Як ті, так і інші організують, по-своєму специфічний вплив на поведінку людей» [11]. Інакше уявляють собі співвідношення даних понять В.К. Бабаєв та В.М. Баранів.

На їхню думку, зміст правового впливу становлять «два взаємопов’язані процеси (стадії):

1) стихійне перетворення, коли правовий вплив на поведінку та діяльність людей здійснюється поза зв’язком з державним регулюванням;

2) цілеспрямований правовий вплив, коли для встановлення юридичного режиму серед суб’єктів як інституту правового впливу виступає спеціалізована діяльність держави – правозастосування [11].

Змістом ж правового регулювання їм є різноманітна діяльність держави, що з вибором типу, методів, способів регламентації, певне співвідношення нормативного юридичного інструментарію. А.В. Малько вважає, що механізм правового регулювання – система правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, що стоять на задоволенні інтересів суб’єктів права.
Слід виокремити, до ознак механізму правового регулювання дослідник відносить: ціль механізму правового регулювання; результативність механізму правового регулювання; засоби досягнення мети механізму правового регулювання [3,с.369].

К.В. Шундиков до ознак механізму правового регулювання включає: наявність свого специфічного предмета; надання особливого, спеціально-юридичного впливу права, пов’язаного з використанням специфічних засобів та методів; спрямованість досягнення особливих юридичних цілей; реалізація лише у особливій нормативно передбаченій формі; досягнення конкретних соціальних результатів [2].

Зазначимо, Н.М. Кропачов вважає, що механізм кримінально-правового регулювання є системою послідовно пов’язаних елементів, що складається з предмета правового регулювання; юридичної норми; юридичних фактів; регулятивного чи охоронного кримінально-правового відносини; кримінальної відповідальності. Юридичний факт приводить у дію правовідносини в механізмі правового регулювання, самі акти застосування права можуть виступати як юридичні факти, а набрання чинності нормою права може зумовити виникнення юридичного факту. Отже, юридичні факти у механізмі правового регулювання слід розглядати не відокремлено, бо як складову частину того чи іншого елемента механізму [2].

А.Д. Корецький та В.А. Шабалін до елементів механізму правового регулювання додають правосвідомість, правотворчість і правопорядок. Включення до механізму правосвідомості та правотворчості досить спірне і залежить від того, як його розглядати [6,с.253]. Відомо, що саме правосвідомість складається під впливом правових норм. Сформована правосвідомість є результатом впливу виховної функції права. Після того як правова свідомість склалася, вона в порядку зворотного зв’язку починає впливати на поведінку суб’єкта. Правосвідомість формується внаслідок правового впливу, а чи не правового регулювання. Право не здатне повністю регулювати внутрішній світ людини.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!