Курсова робота “Еволюція розуміння прав людини”

ЗМІСТ

 

ВСТУП                                                                                                                        

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВ ЛЮДИНИ                                       

РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФОРМУВАННЯ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ                                                                                                       

2.1. Перше покоління прав людини

2.2. Друге покоління прав людини

2.3. Третє покоління прав людини

2.4. Четверте покоління прав людини

РОЗДІЛ 3. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК РОЗУМІННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ПРАВОВІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ 

ВИСНОВКИ                                                                                                                

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У наш час кожна розвинута країна світу має за мету високий рівень забезпечення прав людини, спрямовуючись на створення оптимальних умов для життя кожної особи. Усі конституції правових держав закріплюють принцип, що людина є основною цінністю, а забезпечення її прав – важливим завданням держави.

Із розвитком цивілізації змінювався підхід до розуміння права й держави, а аксіологічна парадигма стала основою процесу формування держави й сприяла встановленню базових принципів, які складають основу системи прав людини. З самого початку свого існування людина прагнула поліпшити своє життя й створити умови, що сприяють збереженню її основних інтересів. За допомогою історичної еволюції можна простежити, як поступово людина визнавала, що її життя й свобода є ключовими цінностями як для неї самої, так і для соціального існування.

Дослідження історичного генезису прав людини здійснювали такі науковці, як Барабаш О. [2], Головатий С. [4], Дашковська О. [7], Дідух Х. [8],
Жаровська І. [9], Максимов С. [13], Орленко В. [17], Прєшкіна О. [19],
Рабінович П. [20], Турута О. [22], Турянський Ю. [23; 24], Щейбай І. [26] та багато інших. Досі не було проведено всебічного дослідження розвитку історичної думки щодо становлення прав людини, тож вважаємо за важливе провести подальше дослідження цього питання.

Мета курсової роботи полягає в глибокому аналізі еволюції прав людини.

Представлена мета курсової роботи обумовила необхідність розв’язання наступних завдань:

1. розглянути поняття та сутність прав людини;
2. проаналізувати етапи розвитку формування прав і свобод людини;
3. окреслити особливості історичного розуміння прав людини в правовій думці України.

Методи дослідження: У процесі написання даної курсової роботи були застосовані дві групи методів пізнання: історичний – у реконструкції основних положень прав людини; компаративний – для виявлення основних особливостей еволюції прав людини у різні часові періоди; системний метод – при узагальненні важливих положень прав дюдини тощо.

Практична новизна курсової роботи полягає в тому, що результати та матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці до семінарських занять, спецкурсів тощо.

Структура курсової роботи складається зі вступу, 3 розділів, висновків та списку використаних джерел, які сформовані відповідно до завдань та мети, що були поставлені перед даним дослідженням. Повний обсяг роботи складає 37 сторінок, з них 34 – основного тексту. Список використаних джерел налічує 26 найменувань.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВ ЛЮДИНИ

 

Права людини є продуктом історичного процесу, оскільки їх розвиток завжди враховував постійні зміни у концепціях права, спрямованих на розуміння людини як активного учасника суспільства.

Зародження того, що пізніше стало відомо як права людини, має свої коріння в найдавніших періодах людської історії. Уявлення про непосяжність на життя та рівність всіх перед вищими силами присутні ще в стародавніх міфах та релігійних переказах. Однією з перших писемних свідчень формування ідей про права людини є давньоєврейські священні тексті Танах (або «Біблія» у грецькому вигляді). Серед 24 книг, що були створені протягом століть, вони містять концепції про непосяжність та цінність життя людини та принцип рівності людей [3, с. 8].

У VI-V столітті до н.е. давньогрецькі філософи-софісти, такі як Антифон, Лікофрон, Алкідам, виступали за ідею рівності всіх людей. Вони доводили, що усі мають однакові природні права з народження, оскільки створені Космосом і над усіма «рівно тяжіє доля». Наприклад, Сенека вважав, що усі люди мають однакову долю як співтовариші рабства. Подібні концепції існували й на Сході: китайський мислитель Мо-цзи (V століття до н.е.) стверджував рівність всіх перед небом, а держава – результат угоди між ними. Християнство зробило значний внесок у поширення цих ідей, що пізніше стали основою концепції прав людини [4, с. 24].

Продовживши та розширивши ідеї своєї «першоджерела» – Біблії, яка тепер називається «Старий Заповіт», християнство у «Новому Заповіті» сформулювало численні гуманістичні принципи та загальнолюдські норми. Воно поєднало уявлення про права людини з релігійно-моральними цінностями, посиливши їх вплив завдяки посиланням на Бога: кожну людину вимагалося поважати як створіння Бога, зобразенням його. Згідно з християнським вченням, це божественне походження кожної особи визначає її принципову рівність і свободу на духовному рівні – перед Богом (хоча ще не поміж собою) [3. с. 9].

У Стародавній Греції та Стародавньому Римі концепція прав людини значно розвинулася. Частково елліністичний стоїцизм сильно вплинув на формування та поширення римського права, яке можна сказати, передбачало існування природного права. За словами Ю. Турянського, «найбільшим відкриттям античності було поняття «певної міри рівності». Ні загальний закон, ні права окремих громадян не могли б існувати без загального кодексу поведінки, що виражає однакову міру того, що дозволено чи заборонено для всіх підданих, однакову міру свободи. Без цієї рівності прав не існувало» [23, с. 40].

РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФОРМУВАННЯ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ

 

Основні права та свободи впливають на різні аспекти людського життя: особистий, політичний, соціальний, економічний, культурний. Відповідно до цього вони групуються та називаються залежно від сфери застосування. Не лише різні сфери життя мають свої права, але й ці права виникають у різний час. Саме ця хронологія пов’язана з утворенням поняття «покоління прав людини».

 

2.1. Перше покоління прав людини

 

Перше покоління прав людини включає особисті (громадянські) та політичні права, що виникли під час буржуазних революцій у Європі та боротьби за незалежність у США. Це право на життя, свободу та особисту недоторканність, свободу думки, совісті та релігії, участь у державному управлінні, рівність перед законом, справедливий та об’єктивний суд, право голосу, свобода слова, друку й інші [6, с. 48].

Розуміння прав людини першого покоління як домагань на свободу підкреслює їх характер як природних і невідчужуваних. Свобода тут розглядається як вроджена властивість, що відзначає людей, відокремлюючи їх від інших істот. Таким чином, права людини не виникають з держави, асоціюються з взаємним визнанням свободи та поваги членів суспільства один до одного. Ці права є природними, оскільки формуються незалежно від волі держави, і вони невідчужувані, бо держава не може їх скасувати чи обмежити.

Права людини першого покоління мають характер, що виходить за межі законодавства і включає як аспекти, пов’язані з законами, так і позазаконні. Вони не формуються державою, а отримують офіційне визнання, конкретизацію та захист. Такі права одночасно є важливою підставою для існування держави, вони виходять з основ закону і визначають рамки публічної влади, включаючи законодавчі повноваження. Це розуміння прав людини спочатку виникло за теорією Дж. Локка і зараз розвивається в рамках ліберальної концепції, яка розглядає їх як соціальну форму прояву свободи [10, с. 163].

Природні та невідчужувані права людини складаються з очікувань, спрямованих саме на свободу особистості – абстрактної, формально рівної можливості здійснювати самостійний вибір у своїй поведінці та управлінні власними (психофізичними) ресурсами і розпорядженні іншими ресурсами. Інші люди зобов’язані враховувати ці права тільки тоді, коли їхня поведінка впливає на забезпечення або захист цієї свободи.

Усупереч цьому, права людини першого покоління не зводяться лише до обов’язку держави утримуватися від втручання в певні сфери соціальної активності особи. Ці права більш різнобічні, і їх співвідношення вдало відображає класифікація, запропонована Г. Еллінеком, який розрізняв три статуси особи – status negativus, status positivus, status activus, що відображають її становище в державі та суспільстві в залежності від того, як держава гарантує захист та реалізацію цих прав [7, с. 4].

Саме негативні права створюють статус negativus, де основною вимогою є недоторканність у сфері індивідуальної свободи, неприпустимість втручання ні приватних осіб, ні органів державної влади. Ці права зобов’язують державу (і тих, хто має публічно-владні повноваження), а також приватних осіб утримуватися від дій, що обмежують можливості людини у реалізації своїх свобод.

Стаус negativus складають широковизнані права людини, які охоплюють право на життя, особисту свободу та недоторканість, непорушність приватного життя, включаючи житло та особисту кореспонденцію, повагу до особистої гідності, честі та репутації, право на власність, свободу розпорядження майном, а також свободу совісті, віросповідання, слова, друку, інформації, думки, переконань, зібрань, об’єднань, праці та іншу економічну діяльність. Варто відзначити, що «при детальному розгляді очевидно, що ми маємо справу не з окремими правами, а лише з конкретними напрямами індивідуальної свободи, що є єдиними та визначають вільний від втручання держави стан особистості» [7, с. 4].

Право на свободу, що має статус negativus, породжує потребу у її захисті зі сторони держави. Ці вимоги формують статус positivus, що включає право на судовий або адміністративний захист у разі порушення статусу negativus, незалежно від того, чи його порушують приватні особи, чи сама держава. Статус positivus передбачає активні заходи з боку держави через її органи та посадових осіб.

Статус activus формує активного громадянина, який прагне мати право брати участь у державному управлінні: він має право вибору та може бути обраним для формування державних органів, брати участь у референдумах для ухвалення державних рішень, отримувати можливість обіймати публічні посади через доступ до державної служби та впливати на владу, використовуючи право на петиції [7, с. 5].

Д. Шебаніц включає до першого покоління прав людини такі основні аспекти: право на життя, свободу та безпеку особи, свободу вираження думок, совісті та релігії для громадян, участь у державних справах, рівність перед законом, право на об’єктивне розглядання справи незалежним судом, право голосувати, свободу слова, друку й інші подібні [25, с. 58].

 

2.2. Друге покоління прав людини

 

Якщо права першого покоління визнаються як природні, то права другого покоління можуть розглядатися як розширення та розвиток цієї основної концепції. Початок формування прав другого покоління припадає на перехід XIX–XX століть, і вони отримали конституційне визнання у більшості країн світу, ставши міжнародно-правовими стандартами. Права другого покоління відображають перехід від класичного лібералізму XVII-XVIII століть до сучасної соціально-правової державності [7, с. 4].

Криза лібералізму наприкінці XIX-початку XX століття відкрила недоліки перших прав людини у забезпеченні стійкості суспільства. Ці права вимагали додаткових заходів і створення умов, щоб їх можна було ефективно використовувати. Життя показало, що «свобода, надана кожному, не гарантувала загального процвітання. Право на вільні думки було марним для тих, хто не мав освіти, і це стосувалося й інших прав». Тому перші права людини були розширені соціальними правами, які вважалися природним розширенням основних прав і свобод, необхідних для їх реалізації.

У найбільш загальному визначенні, право на життя, свободу та особисту гідність, разом з випливаючими з них правами, були визнані як включаючі право на прийнятний рівень життя. Пізніше, у міжнародному праві та конституціях, це право було «розширене» до соціально-економічних та соціально-культурних прав, таких як право на працю, що передбачає гарантовану роботу із заробітною платою не нижче визначеного державою мінімуму; право на відпочинок, що включає робочий час протягом певного періоду, оплачувану відпустку, щотижневі вихідні дні, здорові та безпечні умови праці, а також право на страйк, захист від безробіття, соціальне забезпечення, медичне страхування, охорону праці, захист прав працівників тощо. Це розширення включало широкий спектр соціально-економічних та соціально-культурних прав [3, с. 13].

Ці права мають особливості, оскільки більшість населення поки не має повного закріплення та захисту їх здійснення через Конституцію та державу, а вимагає створення цілого комплексу матеріальних благ.

Права другого покоління були вперше відображені у Загальній декларації прав людини (1948 року) і закріплені в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966 року). Однак ці права мають більш відносний характер, ніж права першого покоління, інтернаціональна спільнота не ставить жорстких вимог до їх здійснення [6, с. 48].

 

2.4. Четверте покоління прав людини

 

У наш час можна спостерігати виникнення нового етапу в розвитку прав людини, що асоціюється з досягненнями в галузях медицини, мікробіології, генетики та інших.

Згідно зі спостереженнями О. Аврамової та О. Жидкової, права людини четвертого покоління будуть ґрунтуватися на визнанні високого статусу особистості, прагненні до злагоди між правом, мораллю та релігією у визначенні правильної поведінки, а також визнанні права на індивідуальність, тобто у повазі до унікальних потреб кожної людини, що роблять її відмінною. Це також передбачає надання людині переваги перед державою. Ці принципи є основою для формування нового покоління прав людини [1].

Серед вчених існує різноманітні погляди на те, які саме права відносять до четвертого покоління. Наприклад, за словами Д. Шебаніця, до цього покоління входять права на евтаназію, зміну статі, трансплантацію органів, доступ до віртуальної інформації та клонування [25, с. 58].

З іншого боку, О. Аврамова та О. Жидкова включають до прав четвертого покоління: трансплантацію органів, зміну статі, клонування, одностатеві шлюби, використання віртуальної реальності, евтаназію, штучне запліднення, вільне від дитини сімейне життя та незалежність у веденні життя за релігійними та моральними переконаннями; також необхідно визначити, чи вони відповідають встановленим нормам припустимої поведінки [1].

І. Жаровстка, який узагальнює наукові визначення прав четвертого покоління людини, пропонує класифікувати їх у дві групи:

І. Права, що відносяться до розвитку біомедицини, біотехнологій, генетики та хімії. Загалом ці права стосуються особистості, її тіла, органів та їх складових частин, тобто «соматичні права». Їх основа полягає в принципі свободи особистості у розпорядженні власним тілом.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!