Курсова робота ” Міфіологія поетики Богдана-Ігоря Антонича “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МІФОТВОРЧІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ 20-30-Х РР. ХХ СТОРІЧЧЯ 

1.1. Міфопоетика в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст., її особливості та основні аспекти 

1.2. Постать Богдана-Ігоря Антонича в українській літературі 

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗИ МІФОПОЕТИКИ У ТВОРЧОСТІ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА 

2.1. Міфологічні символи рослинного світу у творчості Богдана-Ігоря Антонича 

2.2. Художнє реконструювання язичницько-християнського міфу у творчості поета 

2.3. Образ українського народу крізь призми язичництва у творчості Богдана-Ігоря Антонича 

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Ім’я Богдан-Ігора Антонича є яскравою зіркою серед численних імен українських літераторів, що сьогодні повертаються із небуття. Нині його творчість вивчається у школах та є предметом широкого кола наукових досліджень, хоча ще недавно ім’я Антонича було вилучено зі всіх підручників, адже поет не відповідав духу соцреалізму.

Доробок Антонича залишався майже без уваги протягом досить тривалого періоду, що зумовлює актуальність обраної теми дослідження та виводить її у центр наукового дискурсу.

Життя та творчість Богдана-Ігора Антонича у своїх працях розглядали такі літературознавці та критики як І. Калинець, Д. Ільницький, О. Дядинчук та інші.

Об’єктом дослідження є міфопоєтика в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст., предметом – образи міфопоетики у творчості Богдана-Ігора Антонича.

Метою роботи є аналіз творчості Богдана-Ігора Антонича та міфотоетичних образів у ній.

Досягненню вказаної мети слугує вирішення наступних задач:

1. розглянути міфопоетику в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст., встановити її особливості та основні аспекти;
2. розглянути постать Богдана-Ігора Антоновича та її місце в українській літературі;
3. розглянути образи міфопоетики в творчості Богдана-Ігора Антонича, зокрема міфологічні символи рослинного світу, художнє реконструювання язичницько-християнського міфу у творчості поета, образ українського народу крізь призми язичництва.

Методи роботи. Основним методом використаним в роботі є метод наукового аналізу літературознавчої та критичної літератури, доробку Богдана-Ігора Антоновича. Метод наукового синтезу дозволив сформулювати власні висновки за темою дослідження.

Структура роботи. Структурно робота складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновку та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. МІФОТВОРЧІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ 20-30-Х РР. ХХ СТОРІЧЧЯ 

1.1. Міфопоетика в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст., її особливості та основні аспекти

 

Як культурна, так і літературна пам’ять кожного народу та і людства в цілому впродовж всієї історії апелює до яскравих літературних образів та літературних сюжетів, які допомагають вибудувати власну картину світу.

Процес створення міфології художнього образу та сюжету починається ще в античні часи і є однією з характеристик і літератури ХХІ століття. Образи, мотиви й сюжети літератури отримують нове звучання у творах авторів. Вони, безумовно, відрізняються складністю рівнів осмислення легендарно-міфологічних традицій, але в них помітне, як і в попередні епохи, тяжіння до прямого чи опосередкованого їх осучаснення. Адже кожна епоха шукає свої акценти та змісти в історії, яку розповідає, або в сутності славетного героя [1, с. 239].

Процес міфологізації – це результат художньої творчості, процес видозміни класичного міфу у ході його авторського опрацювання. Так як мова йде саме про творчу роботу митця над міфом доцільним для позначення даного процесу є використання універсального терміну “міфотворчість”, яке на сьогодні має дискусійний характер.

Міфологічний фактор у літературі визначається процесом свідомої авторської міфотворчості [2]. Він виявляється через використання таких атрибутів як міфологеми, міфеми, міфопоетичні мотиви тощо, та може існувати у чотирьох модусах (типи міфотворчості): авторському міфі, міфологізації, деміфологізації, реміфологізації [3, с. 26].

Є. Мелетинський вказував, що “поетика міфологізування полягає у інтерпритації сучасної культури міфологічними засобами” [4, с. 259]. При цьому, на думку вченого, у ХХ столітті при використанні традиційних міфів їх зміст часто змінюється чи навіть стає протилежним [4, с. 372].

Для літератури початку ХХ століття характерним є:

• активне використання міфологічних образів та сюжетів;
• поява настанови на створення “авторських міфів”;
• міф набуває функції мови – своєрідного інтерпритатора сучасності та історії [1, с. 244].

На думку О. Турган [5, с. 2-3], можна виокремити такі типи міфологізму у літературі:

1. Використання традиційних міфологічних сюжетів та образів. Автором традиційний міфологічний сюжет інтерпретується чи трансформується, внаслідок чого у межах зазначеної форми виокремлюються два шляхи міфологізації:

• інтерпретація міфологічних сюжетів та образів шляхом ліквідації міфологічних паралелей, актуалізації міфологем та архетипів, надання міфологічному сюжету нетрадиційного контексту;
• трансформація міфологічних образів та сюжетів шляхом їх осучаснення, створенн антиміфу.

Саме вказані два шляхи широко репрезентовані в українській літературі початку ХХ століття. Часті випадки міфологічних паралелей містить поезія поетів-молодомузівців, зокрема і І.-Б.Антонича, І. Калинця. Поруч з цим найпростішим способом введення міфу в тканину літературного твору є процес актуалізації в окремих мотивах притаманної їм міфологічної свідомості, возведення їх у статус міфологем [5, с. 2].

Формою включення міфу у нетрадиційний контекст є сумішення оповіду, яка має реалістичний характер з міфологічною цитатою або епіграфом. Міф у такому разі вистуупає засобом подолання бездуховності, збереження національних форм культури тощо.

Не менші перспективи відкриває і трансформація традиційного міфологічного сюжету. Міра трансформації може бути різною: від пародіювання й травестіювання міфологією ñ до створення антиміфу [5, с. 3].

Формою трансформації міфу є антиміф – використання традиційної міфологеми, але з протилежним ефектом. Предтечами подібної інтерпретації міфу є Леся України, О. Олесь, М. Коцюбинський.

2. Створення авторського міфу є іншою формою міфотворчості. Автор створює власну унікальну систему міфологем, але при цьому спиражться на відомі теорії міфу, структурує оповідь за аналогією зі стародавніми ритуально-міфологічними текстами. Міфологічне структурування й семантизація простору стає невідíємною частиною ліричних циклів перших десятиріч ХХ ст. (лірика Ю.Клена, М.Драй-Хмари, В.Поліщука, Е.Блакитного) [5, с. 3].
3. Міфологічна стилізація виступає третьою особливою формою використання міфу. У такому випадку міф, зберігаючи свій семантичний ореол, на текстовому рівні залишається декоративним елементом Письменники-міфологи прагнуть до поєднання різних форм міфологізму в масштабах одного твору (“Кассандра”, “Оргія”, “Камінний господар” Лесі Українки, “Ніоба” О.Кобилянської, “Fata morgana”, “Тіні забутих предків” М.Коцюбинського тощо).

Таким чином міфологізація літератури дозволяє автору синтезувати у творі поезію та образність стародавньої культури та філософські концепції його сьогодення. Міфотворчість широко використовувалася вітчизняними митцями.

 

1.2. Постать Богдана-Ігоря Антонича в українській літературі

 

Як віздзначають дослідники життя та творчості Богдана-Ігора Антонича, про дитячі та шкільні роки поета матеріалів дуже мало [6, с. 9].

Народився Б.-І. Антонич 5 жовтня 1909 року в селі Новиця на Лемківщині, у сім’ї священика Василя Кота. Богдан-Ігор був єдиним сином у сім’ї. На початку світової війни 1914 року Богдан-Ігор разом зі своїми батьками опинився у Відні [6, с. 22].

У 1919 році Богдан-Ігор з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину‚ до материного брата, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини. Україна в цей час переживала історичний воєнний конфлікт. На початку 1919 року об’єдналися дві молоді держави: УHР (Українська Народна Республіка) і ЗУНР (Західньо-Українська Народна Республіка) та волі народ не здобув, хоч український дух ці події піднесли [7].

Початкову освіту Б.-І. Антонич здобув вдома, під наглядом приватної вчительки, а гімназію закінчив у Сяноці. Писати вірші Богдан-Ігор почав ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська його юнацькі твори були написані польською мовою [8].

Восени 1928 року Б.-І. Антонич переїхав до Львова, де став студентом  Львівського університету. Зазначений крок мав важливе значення для розвитку творчої особистості поета, адже хоча університет і був польський, значна частина студентів, були вихідцями з сімей українських інтелігентів. Вони заохочували Б.-І. Антонича писати українською мовою та допомагали вивчати українську літературну мову. Перші свої вірші українською мовою Б.-І. Антонич читав у колі студентів-українців у”Живій лтературній газеті”.

І.-Б. Антонич здобув ступінь магістра польської філології та філософії.

І.-Б. Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України і наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України. Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він містив поезії в багатьох періодичних виданнях. Помер І.-Б. Антонич 6 липня 1937 та був похований у Львові.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!