Курсова робота “Розвиток почуття відповідальності у дітей в процесі сімейного виховання”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. РОЛЬ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В ОСОБИСТІСНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ 

1.1. Відносини батьків як фактор розвитку дитини 

1.2. Роль виховання у становленні самооцінки дитини 

1.3. Сімейні зв’язки як своєрідний генетичний код дитини 

Висновки до розділу 1 

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СТИЛІВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА САМООЦІНКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 

2.1. Вплив батьківського ставлення на емоційну сферу дитини 

2.2. Організація та зміст емпіричного дослідження 

2.3. Аналіз результатів емпіричного дослідження 

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сьогодні роль і функції сім’ї у вихованні дітей шкільного віку стоять дуже гостро. Проблеми та особливості виховання дітей цього віку стають все більш важливими і привертають увагу людей. Причини труднощів у навчанні та освітніх невдач змушують нас повірити в те, що вирішальну роль в освіті дітей відіграють не тільки школи (вчителі, психологи, соціальні вихователі), але, звичайно ж, сім’я, яка стає координатором і наглядачем за освітою. Тому сім’я відіграє важливу роль у процесі виховання. Це закладає основу для процесу виховання дітей. Даною проблематикою займалися такі вчені, як  А.І. Антонов, Д. Локк, А.С. Макаренко, І.Г. Песталоцці, Дж. Рескін, Ж.-Ж. Руссо, К.Д. Ушинський і інші.

Роль сім’ї в житті дітей незмірна як за своєю важливістю, так і за своїм місцем у їхньому житті. Вирішальна роль сім’ї залежить від її глибокого впливу на весь комплекс фізичного і психічного життя дітей, які в ній ростуть. Для дітей сім’я – це одночасно і середовище проживання, і виховне середовище. Вплив сім’ї, особливо на ранніх етапах життя дитини, набагато перевищує інші виховні впливи.

Молодший шкільний вік – це період, коли сім’ї беруть активну участь в вихованні, щоб залишити слід у подальшому розвитку, освіті та самоосвіті. Це повинно включати в себе подальшу самореалізацію здібностей дитини, формування яких залежить від виховання в сім’ї. У віковій і педагогічній психології етап молодшої середньої школи займає особливе становище: у цьому віці освоюється навчальна діяльність і формуються такі психологічні функції, як довільність, рефлексія і самоконтроль. Ці досягнення пов’язані зі змінами у сферах споживачів та мотивації, розвитком психологічних процесів (особливо у сферах інтелекту та пізнання), що також призводить до змін в емоційній сфері.

Багато вітчизняних і зарубіжних вчених, такі як: Т. Мішина, А. Добрович, А. Захаров, Г. Крайг, Д. Спіро, В. Давидов, В. Бороздіна та інші займалися вивченням впливу сімейного виховання на формування самооцінки дитини молодшого шкільного віку.

Метою даного дослідження є теоретична перевірка та емпіричне дослідження конкретної ситуації впливу методів сімейного виховання на розвиток самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Для досягнення поставленої мети потрібно рішення наступних завдань:

1. Виявити сутність відносин батьків як фактору розвитку дитини;
2. Дослідити роль сімейного виховання в формуванні самооцінки дитини;
3. Охарактеризувати сімейні зв’язки як своєрідний генетичний код дитини;
4. Провести емпіричне дослідження впливу стилів сімейного виховання на самооцінку молодших школярів та описати його результати;
5. Обґрунтувати шляхи та способи гармонізації стилю сімейного виховання щодо розвитку об’єктивної самооцінки дитини.

Об’єкт дослідження – самооцінка молодших школярів.

Предмет дослідження – вплив стилю сімейного виховання на самооцінку дитини молодшого шкільного віку.

Методи дослідження: методика «Який Я?» Г. Осипової, опитувальник батьківського ставлення А. Варга, В. Століна і проективна методика «Малюнок сім’ї».

База дослідження: ____________________________________

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, шістьох підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ І. РОЛЬ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В ОСОБИСТІСНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

1.1. Відносини батьків як фактор розвитку дитини

 

У нашому аналізі ми спочатку досліджуємо характеристики відносин «батьки-дитина», які необхідні для формування особистості дитини. У цій рольовій моделі [26] «роль» визначається як система свідомих і несвідомих сподівань партнерів. Ці ролі можуть включати в себе: роль заступника, попереднього, звичайного партнера дитинства, роль клону, роль ідеального «я» і роль спільника. Батьки-невротики несвідомо прагнуть відновити старі травматичні переживання, що може призвести до того, що діти будуть використовувати їх як об’єкт для заміни емоційних очікувань і страхів, тобто для усунення неопрацьованого емоційного напруження.

Водночас батьки можуть почати плутати своїх дітей не тільки з іншим партнером, але і з самими собою. У цьому випадку йдеться про нарцисичну проекцію. У дослідженні та інтерпретації впливу сім’ї на розвиток особистості дітей можна виділити дві загальні тенденції: особистісні характеристики дітей вважаються результатом впливу сім’ї; факти довели, що дитина сама визначає свій статус у впливі сім’ї. Перший напрям встановлює зв’язок між певними впливами та особистісними характеристиками дитини «об’єкта» впливу.

У цьому напрямку накопичено багато емпіричних досліджень. Велика частина цього пов’язана зі зв’язком між особливостями ставлення батьків до своїх дітей. Дослідження психологічного механізму формування гуманістичної орієнтації дітей в умовах сімейного виховання довело, що на емоційний і соціальний розвиток дітей впливають не тільки дитячо-батьківські відносини, а й інші фактори: загальна морально-психологічна атмосфера в сім’ї, частка батьків у статусі батьків і відносинах між дитиною та іншими членами сім’ї. У цьому процесі дуже важливими стають особисті якості батьків та їхні соціальні установки при спілкуванні з іншими людьми поза сім’єю. Ідентифікація дітей зі своїми батьками, заснована на стійких емоційних зв’язках, ґрунтується на придбанні дитиною цих особистісних характеристик своїх батьків [10].

Задоволеність дитини своїм становищем у сімейній групі, її увага до неї, її інтерес до неї, її смак і її особистісні характеристики, її турботливе ставлення до батьків, його ставлення до сім’ї та її ставлення до дому тісно пов’язані з формуванням соціальних кіл, і здатність і бажання ставитися до дітей як до людей, які потребують уваги, ласки і турботи [2]. Особисті сподівання пов1язані з такими факторами, як тісний зв’язок між близькими дорослими та емоційним зв’язком дітей та їхнім оцінювальним ставленням до дітей [21]. Влив сім’ї на формування повноцінної самооцінки визначає ту чи іншу поведінку дитини на заняттях [20].

Другий напрямок підкреслює, що активний статус дитини повинен братися до уваги у відносинах «батько-дитина». У рамках цієї орієнтації в роботах, що враховують психоаналітичну спрямованість дитячої діяльності в контексті сімейних відносин, використовується термін «ідентичність», створений З. Фрейдом, заслуговує на увагу. Феномен ідентичності вивчається як процес внутрішньої мотивації у формуванні особистості, що спонукає дітей формувати своє власне «я» на основі їхньої схожості з батьками, що також є результатом цього процесу [24]. У контексті цього питання варто згадати теорію атрибуції Дж. Роттера [28], яка має справу з особистістю та її соціальними характеристиками. Один з напрямків цієї теорії приділяє особливу увагу постійним характеристикам суб’єкта, так званому «Локусу контролю» (Locus of control), з оцінками екстернальності-інтернальності. Автор концепту Дж. Роттер [28], ґрунтуючись на теорії соціального навчання, говорить про співвідношення посиленого внутрішнього і зовнішнього контролю. Ця теорія є цікавим методом впливу освіти на внутрішнє і зовнішнє формування особистості.

Згідно з результатами дослідження чеських вчених [25], ті діти, батьки яких розглядають їх як перешкоди в процесі виховання, є більш зовнішніми, тоді як ці батьки підтверджують цінність своїх дітей у процесі виховання і не позбавляють їх своєї цінності. Його незалежність і свобода носять швидше внутрішній характер. Спілкування між дитиною і дорослим необхідне для її психологічного та особистісного розвитку. Вітчизняні та зарубіжні автори вивчали явища гoспітaлізму, материнської депривaції, феномен «дефіциту спілкування», розвиток потреби спілкування у дитини в спеціальних формувальних експериментах, а також порівнювали дітей, що виховуються в сім’ї [3; 16; 17].

У дослідженнях впливу сімейного виховання на формування особистості дітей відносини «батьки-діти» відіграють провідну роль у забезпеченні психічного здоров’я дітей, розвитку особистісних якостей і соціальної адаптації шкільних колективів, засвоєння моральних норм, а також розвиток емпатії та емоційної чутливості [7; 12; 14]. Роботи із соціальної психології розкривають вплив сімейних відносин на особистісні характеристики дітей, які проявляються в поведінці і спілкуванні [12; 14; 22]. Психологічні дослідження, присвячені вивченню ролі сімейного виховання в загальному психологічному та особистісному розвитку дітей, показали, що сімейне виховання має важливий вплив на характеристики емоційного поля дітей та формування емоційної працездатності у соціальній поведінці.

Емоційне ставлення батьків до своїх дітей, особливості контролю, те, як вони представляють моральні норми при спілкуванні зі своїми дітьми, організація спільної діяльності зі своїми дітьми, оцінка поведінки своїх дітей і загальний стиль виховання – ось фактори, що визначають цей психологічний механізм. Дослідники, які займаються розвитком спілкування між дітьми та їхніми однолітками, підкреслюють, що тільки в контексті спілкування з дорослими можна зрозуміти унікальність дитячого спілкування і визначити його якісні характеристики та механізми розвитку. Джерелом дитячих емоцій і позитивного ставлення до членів сім’ї є спільні сімейні заходи, в основі яких лежить принцип дружби і взаємодопомоги. Обумовлені особистими очікуваннями дитини, усвідомлення стереотипів та поява переживань, з якими дитина спілкується з дорослими, є емоційною підготовкою до нового контакту дитини зі своїми батьками та з іншими людьми. Ставлення сім’ї до дитини, насамперед ставлення батьків до дитини, значною мірою вказує на міжособистісні стосунки дитини та її статус у колективі.

На просоціальну поведінку дитини впливає альтруїстична поведінка батьків щодо дитини та інших людей. Діти з альтруїстичними схильностями перейматимуть поведінку своїх батьків, тобто виявлятимуть співчуття і співчуття до нещастя інших. На відміну від «вербального» альтруїзму, альтруїзм реальної поведінки культивується в контексті реального життєвого спілкування, а не тільки під впливом мови. Крім того, коли між вихователем і дитиною встановляться теплі та дружні стосунки, вплив її альтруїстичного ставлення буде максимальним. Тепла, любляча атмосфера і щастя в сім’ї навіть несвідомо допомагають батькам прищеплювати своїм дітям найбільш адаптовані моделі поведінки, які відбиваються на його успішному спілкуванні з однолітками та його соціальних навичках.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!