ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
1.1. Поняття і сутність заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві
1.2. Класифікація заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві
1.3. Правові підстави застосування заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві
РОЗДІЛ 2. ОКРЕМІ ВИДИ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
2.1. Попередження і видалення із залу судового засідання
2.2. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
2.3. Привід
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Останніми рокамиі велика увага приділяється регламентації заходів процесуального примусу. Особливо нагальним це питання стало після прийняттяі в жовтні 2017 р. нових редакцій низкиі кодексів з метою уніфікації вітчизняного процесуального законодавстваі (зокрема, Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуальногоі кодексу України, Кодексу України про адміністративне судочинство).
Учасники цивільного судочинства зобов’язані сумлінно користуватися належнимиі їм процесуальними правами і виконувати добросовісно процесуальніі обов’язки. Якщо в судовому процесі учасники зловживаютьі процесуальними правами або навмисного не виконують процесуальніі обов’язки до них можуть бути застосовані заходиі процесуального примусу. Правовий примус — це конкретні засобиі впливу, які пов’язані з обмеженням в тійі чи іншій формі свободи особи.
Відповідно доі ст. 143 Цивільний процесуальний кодекс України (даліі – ЦПК України), заходами процесуального примусу є процесуальніі дії, що вчиняються судом у визначених ЦПКі випадках з метою спонукання відповідних осіб доі виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконанняі процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобіганняі створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Заходиі процесуального примусу в цивільному процесі застосовуються виключноі судом шляхом постановлення ухвали. Всі ухвали судуі щодо застосування заходів процесуального впливу повинні бутиі обґрунтовані нормами законодавства.
Метою дослідження є розробленняі теоретичних основ інституту заходів процесуального примусу ві цивільному судочинстві України, а також вироблення наі цій підставі науковообґрунтованих пропозицій, спрямованих на оптимізаціюі цивільного процесуального законодавства України.
Для досягнення зазначеноїі мети поставлено такі завдання:
- проаналізувати стан науковоїі розробки проблеми заходів процесуального примусу в цивільномуі судочинстві;
- визначити методологію дослідження інституту заходів процесуальногоі примусу в цивільному судочинстві;
- простежити еволюцію правовогоі регулювання інституту заходів процесуального примусу в цивільномуі судочинстві України;
- визначити поняття і сутність заходіві процесуального примусу в цивільному судочинстві;
- розробити класифікаціюі заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві;
- встановитиі правові підстави застосування заходів процесуального примусу ві цивільному судочинстві.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із застосуванням заходіві процесуального примусу в цивільному судочинстві.
Предметом дослідженняі є заходи процесуального примусу в цивільному судочинствіі України.
Методи дослідження. Відповідно до поставлених метиі і завдань основою методології дослідження стали загальнонауковіі та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, метод аналізу і синтезу, а також логічнийі метод застосовувалися для вироблення цілісного уявлення проі інститут заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (26 найменування). Загальний обсяг роботи становить 27 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
1.1. Поняття і сутність заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві
Цивільне процесуальне законодавство наділяє учасників процесу широкоюі низкою прав щодо захисту своїх інтересів під час здійснення цивільного судочинства. Важливо зазначити, щоі вони зобов’язані добросовісно користуватись наданими їм цивільнимиі процесуальними правами. Зловживання такими правами з бокуі осіб, які беруть участь у справі, аі також невиконання своїх процесуальних обов’язків іншими учасникамиі цивільного процесу (свідками, експертами, перекладачами, спеціалістами, особами, які надають правову допомогу) має наслідком затягуванняі розгляду цивільної справи, а також відволікання великоїі кількості осіб від виконання покладених на нихі обов’язків. Для протидії таким негативним явищам цивільнеі процесуальне законодавство України передбачає застосування до порушниківі заходів процесуального примусу.
Слід зазначити, що наі сьогодні у науці цивільного процесуального права відсутнійі єдиний підхід до розуміння юридичної природи таі сутності заходів процесуального примусу.
У ЦПК Україниі закріплене законодавче визначення заходів процесуального примусу. Уі статті 143 ЦПК України зазначено, що заходамиі процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняютьсяі судом у визначених цим Кодексом випадках зі метою спонукання відповідних осіб до виконання встановленихі у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправнихі перешкод у здійсненні судочинства [1].
Однак, незважаючиі на законодавче закріплення, у науці й досіі не відбилося єдине уніфіковане тлумачення цього поняття.
Примус характеризують як такий засіб, котрий застосовуєтьсяі лише до конкретних суб’єктів права, які порушилиі юридичні норми, з метою примусити виконувати правовіі приписи, не допустити нових порушень, виховати виннихі осіб і оточуючих [2, с. 29].
Наприкладі Р. О. Кабальський вказує на те, щоі дотримання норм права пов’язане з вимогою уповноваженогоі суб’єкта виконати правовий обов’язок. Невиконання такого обов’язкуі викликає протидію з боку 67 уповноважених суб’єктіві та спричиняє можливість застосування примусу [3, с. 94].
Поширена також думка, згідно з якоюі примус є однією зі стадій механізму правозастосування, до яких належать:
1) владна діяльність компетентнихі органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;
2) діяльність, направлена в сферу суспільних відносині інших суб’єктів права;
3) надання їм допомогиі і створення умов для нормального використання прав, виконання обов’язків, дотримання основних вимог;
4) здійсненняі примусового впливу на суб’єктів права з метоюі підпорядкування їх поведінки вимогам закону [4, с. 44].
А Ю. С. Шемшученко взагалі відноситьі примус до методів діяльності органів державної владиі і місцевого самоврядування та засобів, за допомогоюі яких здійснюється безпосередній вплив на волю іі поведінку громадян, здійснюється забезпечення організованості, дисципліни іі правопорядку в суспільстві [5, с. 493].
Щоі стосується процесуального примусу, то він є однимі із видів державного примусу є невід’ємною складовоюі механізму цивільного процесуального регулювання. Учасники цивільного процесуі та інші особи, присутні у залі судовогоі засідання, мають надані державою права та покладеніі нею ж обов’язки. При цьому, норми ЦПКі України щодо процесуального примусу визначають межі здійсненняі зазначеними особами процесуальних прав і виконання нимиі процесуальних обов’язків. Наділяючи правами та обов’язками, державаі розраховує на виконання нормативних приписів завдяки самосвідомостіі суб’єктів. Однак, у випадку порушення учасниками цивільногоі процесу та (або) іншими особами, присутніми уі залі судового засідання, встановлених у суді правилі процесуальний примус у вигляді закріплених у ЦПКі України заходів, стає реально діючою та вагомоюі гарантією виконання та дотримання правових норм усімаі суб’єктами цивільних процесуальних відносин, окрім суду [6, с. 319].
Варто звернути увагу на ознакиі та особливості процесуального примусу. Так як віні є одним із різновидів державного примусу, тоі йому характерні деякі його ознаки, а саме:
1) правовий характер, оскільки такий примус здійснюєтьсяі на підставі та в рамках права; спрямованістьі на охорону та відновлення порушених прав таі інтересів учасників процесу;
2) специфічна форма правоі застосовчої діяльності спеціально уповноваженого державного органу (судуі);
3) примусовий характер, оскільки застосовується всупереч воліі та бажанню відповідних суб’єктів та являє собоюі вплив на їхню свідомість і поведінку. Приі цьому примус може набувати форм фізичного абоі морального (психологічного) впливу, однак, незважаючи на відмінностіі цих форм всі вони є результатом зовнішньогоі примусового впливу, пов’язаного з обмеженням волі суб’єктаі та іншими право обмеженнями;
4) підставою йогоі застосування є вчинення певного порушення [7, с.69-70].
Також, примус, який застосовується піді час здійснення цивільного судочинства, має свої особливості, а саме:
1) метою застосування цивільного процесуальногоі примусу є реагування на порушення встановлених правилі поведінки в суді, а також припинення правопорушень, які протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства таі (або) порушують права і інтереси учасників процесу;
2) цивільний процесуальний примус має місце уі разі, коли авторитету закону та суду іі переконання в необхідності виконання нормативних приписів недостатньо;
3) процесуальний примус у цивільному судочинстві проявляєтьсяі у вигляді застосування відповідних заходів, тобто здійснюєтьсяі у певній, передбаченій законом, процесуальній формі [7, с. 70].
Отже, цивільним процесуальним примусом єі фізичний або моральний (психологічний) вплив держави наі учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніхі у залі судового засідання, для забезпечення їхі належної поведінки під час розгляду цивільної справи, який у вигляді встановлених законом право обмеженьі застосовується безпосередньо судом або за його дорученнямі іншими уповноваженими особами у випадках, коли авторитеті закону та суду і переконання в необхідностіі виконання нормативних приписів виявляються недостатніми.
Для отримання повного тексту придбайте роботу!
Курсова робота "Тур в Італію" 

Відгуки
Відгуків немає, поки що.