Курсова робота ” Формування комунікативної компетентності молодших школярів на уроках розвитку зв`язного мовлення “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ УЧНІВ 

1.1 Сутність і структура зв’язного мовлення молодших школярів 

1.2 Поняття комунікативної компетентності 

1.3 Формування комунікативної компетентності за оновленою програмою 

РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ЗВ`ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ 

2.1 Організація аудіювання і говоріння як вид мовленнєвої діяльності в початкових класах 

2.2 Робота над переказами в початковій школі 

2.3 Твір як одна з головних форм роботи із розвитку зв’язного мовлення 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Відродження в Україні національних шкіл і реформування освіти – це вимога часу. Цей процес обумовлений змінами в суспільно-політичному житті і підтверджується Законом про освіту, Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття), концепцією мовної освіти.

Зі зміною суспільно-політичного функцій української мови на даному етапі відбувається переорієнтація мети вивчення мови в українських навчальних закладах, надання статусу державної на конституційному рівні. Проект Державних освітніх стандартів з української мови (початкова ланка) визначає мету її навчання. Це в першу чергу «формування у студента здатності вибудовувати вирази в рамках доступних тем і типів тексту. Зміст і процес навчання мають ґрунтуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу», який передбачає розвиток зв’язного мовлення у молодших школярів як основоположний принцип початкового навчання.

Мовлення – це не тільки форма спілкування, а й форма передачі та набуття знань. Оволодіння рідною мовою здійснюється за допомогою мовленнєвої діяльності. Ось чому дуже важливо розвивати мову і постійно цілеспрямовано працювати над нею. Зрештою, без добре розвиненої мови не буде реального успіху в навчанні або спілкуванні.

Розвиток мовлення – це основний розділ програми з вивчення рідної мови, принципи, якими керуються при її освоєнні. Тому на кожному уроці вчитель працює над формуванням правильного мовлення дитини, збагаченням словникового запасу, розвитком вміння вживати слова в правильній граматичній формі, удосконалює інтерактивну мову, закладає основу для монологічного або зв’язного мовлення.

Розвинене мовлення людини – це не тільки форма мислення, але й сама думка, супутник думки, джерело свідомості і пам’яті. Образи, описи подій, якостей, характеристик різних проявів людського життя, створені за допомогою мови, є кращими актами пізнавальної діяльності людини.

«Мовна поведінка, – пише К.Б. Бархін, – як частина загальної поведінки людей, показує як рівень розумового розвитку, так і рівень їх виховання. Вона являє собою людину в цілому».

Комунікативна лінія змісту програми передбачає формування чотирьох видів мовленнєвої діяльності молодших школярів – аудіювання, говоріння, читання, письма. Основне завдання таких занять – активно і цілеспрямовано збагачувати і вдосконалювати мову учнів; безпосередня підготовка учнів до складання власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів.

Важливість проблеми пояснюється також тим, що добре розвинене мовлення допомагає сприймати довкілля та виконувати педагогічні, пізнавальні та педагогічні функції освітнього процесу. Успіх свідомого оволодіння мови та розвитку мовлення в майбутньому залежить від рівня сформованості мовленнєвих навичок.

Проблемі розвитку усного мовлення присвячено наукові дослідження М. Р. Львова. А. П. Каніщенко, В. Г. Горецького, М. С. Вашуленка, Л. О. Варзацької, А. М. Богуш та ін. Вчені визначили шляхи, методи, прийоми та методи роботи з розвитку мовлення дітей дошкільної та початкової ланок освіти.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей розвитку зв’язного мовлення учнів на уроках рідної мови в початкових класах.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

1. розкрити сутність зв’язного мовлення молодших школярів;
2. охарактеризувати реалізацію принципу розвитку мовлення на уроках української мови в початковій школі;
3. проаналізувати організацію аудіювання та говоріння як вид мовленнєвої діяльності в початкових класах;
4. вивчити особливості роботи над переказами в початковій школі;
5. охарактеризувати твір як одну з основних форм роботи із розвитку зв’язного мовлення.

Об’єктом курсової роботи є навчально-мовленнєва діяльність молодших школярів.

Предметом дослідження є методичне забезпечення процесу розвитку мовлення молодших школярів.

Методи дослідження: визначається об’єктом і предметом курсової роботи. Для вирішення конкретних завдань і досягнення мети використовуються такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, систематизація, узагальнення.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає у систематизації змісту освіти на заняттях з розвитку мовлення молодших школярів та практичному застосуванні основних принципів вивчення української мови.

Структура курсової роботи: Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 40 сторінки. Список використаних джерел налічує 16 найменування.

 

РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ УЧНІВ

1.1. Сутність і структура зв’язного мовлення молодших школярів

 

Головним завданням вивчення рідної мови є розвиток мовлення. Розвиток мовлення – це основний розділ програми з вивчення рідної мови, принципи, якими керуються при її освоєнні. Згідно з програмою, «розвиток мовлення – це принцип читання, граматики та правопису. Правильна вимова усної мови, ясність, виразність, збагачення словникового запасу, правильне і точне вживання слів, словосполучень, зв’язна (залежно від контексту) мовлення, робота над орфографічно грамотним письмом має бути основою кожного уроку» [15, с. 140].

Розвиток зв’язного мовлення на уроках мови – це «вся робота, яка виконується вчителем, особливо у зв’язку з вивченням шкільного курсу, для того, щоб учені оволоділи мовними нормами і висловлювали свої думки усно і письмово. Необхідна мова означає, що вона залежить від мети, змісту та умов спілкування» [1, с. 53]. В умовах спеціально організованого та систематичного навчання молодші школярі не тільки вчаться правильно говорити, а й самостійно вирішують і створюють мовленнєві завдання, правильно висловлювати свою думку, залежно від мети, місця і ситуації спілкування.

Мовлення є невід’ємною «частиною соціального існування людей, є необхідною умовою існування людського суспільства, є основним засобом виробництва, політичної, культурної, науково-технічної та побутової інформації» [2, с. 48]. Усне зв’язне мовлення як засіб спілкування володіє певними характеристиками, і нехтування якими знижує здатність передавати думки, переживання і почуття. Сформоване мовлення позитивно характеризує будь-яку людину. Це також один з важливих аспектів формування особистості.

Дитина вивчає мову для вирішення поставленого завдання – успішно вчитися з усіх предметів залежить від здатності зв’язно, логічно, послідовно і усно висловлювати ці завдання. Залежно від того, наскільки осмислено, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток.

Завдання розвитку мовлення – актуальні і важливі. Коли починається шкільне навчання, мовлення дитини переходить на абсолютно нову і унікальну основу розвитку. Предметом вивчення буде мова, якою говорить дитина як необхідний, але знайомий інструмент.

Психологи (О. О. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Л. С. Виготський) аналізують процес формування мовлення як один з видів специфічної діяльності людини, що забезпечують спілкування. Г. О. Люблінська, Л. С. Виготський довели, що в дошкільному віці дитина вільно володіє діалогічним мовленням, а її усне зв’язне мовлення має яскраво виражений ситуативний характер.

У школі, під впливом вивчення рідної мови, дитина поступово опановує нову форму усного мовлення. Це, на думку вчених, вищий щабель розумового розвитку порівняно із ситуативним. Якщо у першому зміст належить до конкретної ситуації, то в другому забезпечує більш свідомий вираз загальної думки. М. І. Пентилгок вважає, що «до 6-7 років у дітей розвивається готовність оволодівати зв’язним мовленням, тобто здатністю складати текст» [3, с. 30].

Шкільний курси мови характеризуються підвищенням їх наукового рівня, встановленням оптимального взаємозв’язку між теорією та практичним засвоєнням програмних матеріалів учнями, формуванням навичок і умінь усного та писемного мовлення.

Вивчення мови, невіддільне від розвитку усної та писемної мови учнів, яке включає в себе «збагачення словникового запасу, оволодіння нормами літературної мови на всіх рівнях, формування навичок учнів і зв’язного викладу думок» [1,с.55]. Саме тому в початковій школі головним принципом виховання є розвиток мовлення молодших школярів.

Розвинене мовлення людини – це не тільки форма думки, але й сама думка, супутник мислення, джерело свідомості і пам’яті. Образи, описи подій, якостей, характеристик різних проявів людського життя, створені за допомогою мови, є кращими актами пізнавальної діяльності людини. «Мовна поведінка як частина загальної поведінки людей вказує як на рівень розумового розвитку, так і на рівень їх виховання. Вона являє собою людину в цілому», – зазначав М. Р. Львов [4,с.19].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!